- Нове життя - https://nz-ir.com -

ХІРУРГІЧНИЙ РОЗТИН ЛОЗЯНСЬКОЇ ГОРИ

Ще хтось із древніх риторів озвучив сентенцію, що різні люди по-різному сприймають світ. Деякі бачать перед собою калюжу, а для  поодиноких під ногами віддзеркалюються у воді небесні зорі.

У кінці 1980-их років іршавчани, в яких на генетичному рівні ще не відмерло пригноблене іршавськими п’ятиповерхівками селянське коріння, масово взялися самозабезпечувати себе сільськими овочами і фруктами. Горбачовський агонізуюючий Радянський Союз міщанам виділив по п’ять  нещасних соток на Лозянській горі. Перші роки ця місцина для багатьох стала віддушиною для знуджених за селянською працею робітників  та ітеерівців райцентрівських підприємств та інтелігентів у першому поколінні. Варто  зазначити, що не кожній родині і щастило.

Серед таких обранців долі була і сім’я хірурга районної поліклініки Василя Бейсюка. Кожен із власників “фазенди”, − а саме таке визначення наші гострослови дали цим клаптикам невгідь колишніх колгоспних земель, − знаходив тут своє. Хтось викорчовував чагарники, зводив тераси, хтось будував двоповерхові дачі, комусь вистачало будівельного вагончика, а чи списаного  кіоска, щоб мати прихисток «на трьох». Василь Іванович зумів і сад посадити, і плантації суниць, та й подечого іншого вистачало: і на святковий стіл, і в будень ставили із власного вже городу дбайливо вирощені і доглянуті  екологічно чисті овочі і фрукти.

Якщо хтось і перекопував лозянську землю  чисто без царя в голові, то  Василь Іванович “заглиблювався “ не тільки в грунт, але  і в історичні епохи. Його  цікавість вивела на знавця, історика-професіонала Василя Петровича Керечанина. Василь Бейсюк “препаруючи” верхній шар Лозянської гори не просто натикався на своєрідні камінці, він розгледів у них не притаманні дикій природі форми.

Протягом 2005-2010 років на вершині і схилах Лозянської гори, що між Іршавою і Лозою, ним було зібрано близько 400 кам’яних  артефактів, значна частина яких є, безсумнівно, знаряддями праці кам’яного віку.

Перші археологічні знахідки на Лозянській горі виявив ще в радянський час  В.П. Керечанин. Це були кам’яні  вироби доби неоліту і кераміка культури Гава (ур. Товкановиця).

У 2005 році на вершині Лозянської гори знайдено кам’яний ніж, а згодом й інші знахідки.

Лозянська гора розташована в долині р. Боржава, на південно-східній окраїні м. Іршава у північній та західній частині с. Лоза. Вона являє собою продовження вулканічного хребта Гат і складається з андезитових порід.

Лозянська гора − це розгалужений хребет, який у вигляді підкови тягнеться з північного сходу на південний захід. Висота гори коливається в межах 186-220 м. над рівнем моря. Схили мають  кут нахилу 15-20 градусів. Південно-східні схили більш похилі, ніж північні і північно-західні. Останні − круті й переходять у розгалужену систему порослих  змішаними  лісами ярів із великою кількістю джерел води. Вершина Лозянської гори, де і концентруються  археологічні матеріали, має довжину близько 2 км при ширині 50-120 м. У минулому її орали й використовували  під вирощування кормових культур, згодом тут роздали дачні ділянки. Тепер  значна частина вершини поросла чагарником.

Кам’яні вироби, виявлені хірургом-археологом, виготовлені прадавніми людьми із кремнистого пісковику, рокосівського обсидіану, андезиту, креміня.

Слід віддати належне Василю Бейсюку. Він піднявся вище рівня археолога-аматора. Для нього це захопленя стало другою професією. Всі виявлені знахідки акуратно очищені, пронумеровані, описані і ідентифіковані. Василь Іванович результати своєї багаторічної праці систематизував, підготував та зробив кілька публікацій у фахових наукових виданнях.

Михайло ІСАК.