Така однойменна назва книжки поезії та прози молодого закарпатського письменника В’ячеслава Рошка із с.Драгово Хустського району. Із Іршавщиною його поєднувало те, що він цікавився історією дерев’яних храмів Дешковиці, Івашковиці і Локтя, історико-краєзнавчим музеєм в м.Іршава, літературними творами Ф.Потушняка в с.Осої, Юрія Мейгеша у В.Раківці, писав про всесвітньо-відомого силача Івана Фірцака (Кротона) з Білок, досліджував замки в Броньці і Довгому, захоплювався поезією лауреата Шевченківської премії Дмитра Креміня із с.Суха.
Будучи студентом Дрогобицького педагогічного університету, пробував себе в ролі журналіста. Із-поміж інших колег по перу його вирізняло те, що він завжди був в центрі подій, вмів спілкуватися з людьми, щоб донести настрій та цікавий випадок до читача. Друкувався як в місцевій районній газеті, так і в обласній «Новини Закарпаття». Але найбільшою вершиною для нього була київська газета «Молодь України», яка друкувала його інтерв’ю, а паралельно майже кожного номера виходять публікації в еколого-освітньому часописі «Синій вир» на проблемні екологічні теми. Саме там він почував себе, як риба у воді, адже кому, як не йому, про природу знати найбільше? За активне дописування та відмінні статті Вячеслав Рошко був громадським кореспондентом цього видання, отримавши пам’ятну відзнаку від дирекції науково-природного парку «Синевир» за активну участь у висвітленні природоохоронної тематики. Цікавився він національним природним парком «Зачарований край», буваючи на Іршавщині, заходив і в редакцію газети «Нове життя».
Після закінчення навчання в університеті В. Рошко одружується та переїжджає жити до Києва, але не забуває взяти із собою одне із цінних надбань студентського життя – дружбу та побратимство по друку з Юрієм Бабічиним, закарпатським письменником та журналістом, який залишився працювати на Закарпатті, але сучасні засоби зв’язку підтримували дружбу й співпрацю у вирі життя, а ще поїздка на Синевир кожного літа зміцнювали дружбу.
Переднє слово до книжки «Перерваний політ» написав доктор мистецтвознавства України Іван Хланта. «Він був щирим і відвертим, йдеться у передмові. – умів дружити і любити. Він любив життя. Такі життєлюби, напевне, народжуються раз на століття, і так стає боляче, коли вони йдуть від нас молодими… В’ячеслава Рошка знало чимале коло інтернет-користувачів і журналістів. Його усі любили, поважали. Він був журналістом, який ніс людям добрі ідеї, прагнув переважити світ у сторону добра. Він був патріотом, бо мало хто любить свою Україну, як її любив він».
Напевне, читачі вже запримітили, що про В’ячеслава Рошка йдеться у минулому часі. Так, 6 червня 2011 р., у свій професійний День журналіста, він навічно покинув нас, пішов у потойбічний світ… Через три тижні йому мало виповнитися 27. Він мріяв про книжку власної прози, яку так і не встиг презентувати читачам.
Колеги журналісти, письменники називали В’ячеслава «Білим Ангелом». Він мав таке звання за добре серце, щиру любов до людей і до всього; він старався допомогти тим, хто до нього звертався, і йому це вдавалося.
Василь Шкіря
