- Нове життя - https://nz-ir.com -

ПРО ЗУХВАЛУ ЛИСИЦЮ І ВВІЧЛИВОГО ЇЖАЧКА

Жив собі маленький Їжачок. Гордував тим, що  такої диво-шубки, як у нього, нема  ні в кого − уся зіткана із  колючих голок.

Із Їжачком охоче дружили лісові звірята. Особливо часто навідувалися в його хатинку  Зайчик і Білочка. Сніданок, обід і вечерю готували почергово. Їжачок і Білочка полюбляли гриби, горіхи, а Зайчик наминав капусту і моркву, казав, що там багато вітамінів і це допомагає йому далеко стрибати і швидко бігати.

За наїдками на базар найчастіше ходив Зайчик. Прудконогий у місті довго не затримувався. Його кошик завжди прикрашали свіжі овочі й фрукти. На їх святковому столі часто красувалися  червонобокі яблука і медові груші.

− Сьогодні я прихопив із собою цитрусові, − загадково мовив вуханчик.

− А що це, коли не секрет? − запитав колючий.

−Напевне, щось ненаше, − здогадувалася руда. − Апельсини, мандарини, ананаси… Чи не так?

− Ми заслужили на краще життя, – поклав на стіл  кошика Зайчик. Там і справді були заокеанські фрукти.

− Які вони гарні? − зраділа Білочка.

− А смачні які! − радо мовив колючий.

Зайчик, Їжачок і Білочка вирішили пообідати серед поляни. Там було дуже гарно. З усіх боків густою стіною їх обступили берези, сосни, ялини і кущі ліщини, а над ними виднівся окраєць голубого неба. Крізь гілки дерев, із листка на листочок стрибали сонячні промінчики, які виблискували позолотою.

Коли Зайчик, Білочка і Їжачок уже смакували цитрусовими, на галявині звідки не взялася Лисичка.

− Що жрете? − єхидно запитала хитруня.

Зайчик, Білочка і Їжачок тільки переглянулися. Потім колючий набрався хоробрості і відповів:

− Ми не жремо, а їмо.

Звісно, це не сподобалося Лисиці. Вона лише набундючилася і сердито глянула на колючка.

Чому, мовляв, він хизує з неї? Хотіла  вже було йти собі геть, та хтось із звірят ненароком захихотів. Чого регочете? − сердито буркнула вона.

− А ми не регочемося, а сміємося, − уже сміливо відповів Їжачок.

Це ще більше розлютило Лисицю, однак підійти до колючика не наважилася. Одного разу вже мала справу з ним, більше місяця не могла нічого в рота кинути.

− Ну й морда… − та лисиця.

Вибирай слова, рудохвоста! − зауважив їжачок.

Хитруня від почутого невдоволено блиснула оченятами, крутнула головою і побігла собі далі.

− Ну й нахаба! − нарешті коли вже Лисиця зникла за кущами, спромігся на слово Зайчик. Він ледь тремтів від страху.

− Сама винна! − боязко мовила Білочка − Таке верзе, що вуха в’януть. І звідки набралася таких вульгарних словечок?

− Горбатого могила виправить − махнув лапкою Їжачок. −Ви б послухали, як вони спілкуються між собою із Вовком…

Промайнуло кілька днів, і Зайчик, Їжачок та Білочка знову зустрілися в лісі з Лисичкою. Тільки на цей раз вона смакувала курятиною разом із своїм кумом Вовком.

− Що жрете? −запитав колючок.

Хитруня одразу збагнула, що до чого та вдала із себе ввічливу − промовчала. А на Вовка єхидно   глипнула з-під лоба й усміхнулася, аби розсердити кума, викликати в ньому лють.

− Ще й регочеш! Ну й морда! −Їжачок вдав із себе хамовитого.

Сіроманець  уже хотів було накинутися на колючого і дати йому на горіхи, та хитруня заспокоїла:

− Не треба. Це  просто він віддає мені старі борги.

Вовк лише ошелешено подивився на Зайчика, Їжачка і Білочку та далі взявся смакувати наїдками.

Лисиця мала правду. Треба ставитися до інших так, як хочеш, аби вони ставилися до тебе.

Василь ШКІРЯ.