Версія для друку Версія для друку

У 43 − УСІМ НАМ РАЗОМ 60-РІЧЧЯ

Цими днями  “У центрі” Ільниці зібралися випускники середньої школи 1970 року. Зініціювали таку ретроперспективну промоуцію тогочасні десятикласники − Марія Чубирко та Іван Попович.

Більше трьох десятків  статечних ільничан та осійчан із В-класу, в чиїх серцях живе юнацький дух, пам’ять зберігає ту далеку чудову атмосферу і сиві голови, як колишні буйні чуби, схиляються перед беззаперечним авторитетом учителя. На цей раз, на жаль,  тільки єдина із десятка тогочасного педагогічного колективу − фізрук Марія Григорівна Савко ніжною рукою куйовдила все ще непокірні їхні чуби. Спогади поступалися місцем розпитуванню про теперішнє життя, про долю вже дітей і внуків тих, хто сорок три роки тому сам ще стояв на порозі дорослого життя.

У плетиві мережива пам’яті коштовними самоцвітами того вечора стали популярні мелодії, чий цикл відкрили   спільним акапельним виконанням пісні “Школьное окно” із репертуару популярного тоді ВІА “Самоцветы”.

Далі цю лінію продовжила Ася Капітан − донька випускника Івана Козаря, − в риторичному  ключі переспівавши «Куда уходит детство ?» .

Саме завдяки вокальному таланту Івана Петровича ностальгічні нотки вечора стали забарвлені динамікою ентузіазму, що й досі звучать у творах вокально-інструментальних ансамблів «Самоцветы», «Плам’я», «Веселые ребята», «Лейся песня» та інших. Іван Козарь не тільки сам творчо окрасив другу частину зустрічі, заспівавши власну “Сповідь”, або  “Лишь позавчера”, але й підключивши своїх однокласників до хорового виконання “Рідна, мати моя” та неофіційного гімну Закарпаття “Верховино, мати моя !”.

Михайло ЗАЯРНИЙ.

Ваш отзыв

Ваш коментар