Версія для друку Версія для друку

ДУХОВНІ СКАРБИ

У мальовничому закарпатському селі Великий Раковець  народилися два талановиті майстри пера,  яким судилися різні долі. Твори Юрія Мейгеша охоче брали видавництва, друкували окремими книжками, на них схвально відгукувалися письменники Павло Загребельний, Юрій Мушкетик, Анатолій Погрібний, Володимир Панченко, Володимир Фединишинець… А Василь Ковач роками ходив із своїми рукописами, пропонував їх видавництвам −  і все марно.

 Аж  не віриться: вимучений роман “Доля”  пощастило надрукувати в мукачівському видавництві “Карпатська вежа” в 2002 році, коли Василю Івановичу було вже далеко за шістдесят! Мало хто вірив, що до цієї радісної миті він йшов усе життя. Власне, теж не  йняв віри, коли взяв до рук книжку, що нарешті його довгожданна мрія збулася! Треба було бачити його в ці хвилини: очі іскрилися радістю, спалахували любов’ю і добротою. Нарешті! Дочекався! Радів, мов маленька дитина тихій  днині. Хоча й цього разу роман “Доля” не дався легко. Десятки разів доводилося ходити із простягнутою рукою до спонсорів, просити на книжку гроші. А вони, звісно, кожного разу обіцяли,  а гроші перераховувати не поспішали. Проте, коли вже книжка побачила світ, раділи разом із автором.

А потім був роман “Моя земля”. В. Ковач  теж запропонував його мукачівському видавництву. Письменник Мирослав Дочинець дав високу оцінку твору. Якщо відверто, на такий хід подій він не сподівався. Виявилося,  що у В. Ковача повна шухляда рукописів, які чекали виходу в світ. У 2008 році побачила світ книжка “Село Великий Раковець під горою Китиця”. А ще через два роки − роман “Глибокий Яр”. Це − перша частина  трилогії, яку запланував романіст. А вже готові до друку ще дві − “Цвіт акації” і “Анничка”, а також роман “Мої роки, моє багатство” та “Краплі роси”. Усе, – каже Василь Ковач, – упирається в кошти. Як для нього, пенсіонера, чималі.

Василь Ковач ніби наздоганяє втрачені літа, бо почав творити тоді, коли вже вписав  своє ім’я  в українську літературу його земляк  Юрій Мейгеш. І пише він в основному про минувшину − про пережите. Шкода лише, що його твори виходять мізерними тиражами − по 100 –200 примірників. Можливо, в майбутньому знайдеться спонсор, який видасть книжки багатотисячними тиражами.

На запитання, хто був першим  читачем  його творів, В. Ковач розповів такий випадок. Свого часу, прочитавши роман “Доля”, дочка Любов розплакалася:

− В чому справа? Що трапилося? − подивився на неї.

− Татусю, чому ти його вбив? Він міг би жити…

− Кого? − перелякано запитав донечку.

− Юрка.

Мова йшла про головного героя роману Юрка Ковтуна.  Довелося його “оживити”. Побачили б ви дівчину  після того. Вона всім хвалилася: “Я врятувала Юрка! Я врятувала Юрка! Він залишився жити”.

Народився Василь Іванович Ковач 2 грдня 1933 року в селі Імстичово в простій селянській родині. Із малечку мав великий потяг до знань. Закінчив Імстичівську початкову школу, потім − Білківську горожанку. Продовжив навчання  в Білківській середній школі. Трудову біографію почав писати  із червня 1949 року. Після закінчення школи працював трактористом, а згодом помічником бригадира тракторної бригади.  У 1951 р. успішно склав екзамен до Ужгородського учительського інституту, який закінчив у 1953 р. Був направлений на роботу до Верхньоворітської семирічної школи. 1954 р. призваний до лав Радянської Армії. Демобілізувавшись, пішов працювати вчителем Малораковецької  НСШ №2.

Згодом працював директором Сухівської і Малораковецької восьмирічок, заступником начальника по навчальній частині Білківського СПТУ –32. У 1956 р. закінчив партійну школу , а в 1961 р. − Житомирський педагогічний інститут ім. І. Франка.

Родина Ковачів була великою. Крім Василя, до якого ставилися  з великою повагою і любов’ю, були сестри  Марія, Терезія, Костянтина, брати Петро і Семен, яким судилася коротка доля. Сестри Олена і Ганна вчителювали.

Василь Іванович разом із дружиною Йоланою Петрівною виховали двох дочок − Любов та Ларису. Старша обрала  батьківську стежину, молодша працює лікарем.

  Жителі Великого Раківця гордяться тим,  що в їх селі народилися два відомі письменники.

Кілька років тому Юрію Мейгешу у селі відкрито літературний музей. Сюди часто навідується Василь Ковач. Їм обом судилася щаслива доля − талант, визнання, вдячне ставлення шанувальників до їх творчості. Напевне, тепер би йому по-доброму позаздрили  Василь Кохан, Василь Вовчок, Степан Жупанин, Василь Басараб… Нарешті він  осягнув те, до чого прагнув, до чого йшов, власним серцем і розумом торував нелегку життєву дорогу.

 

 

Василь ШКІРЯ.

Ваш отзыв

Ваш коментар