- Нове життя - https://nz-ir.com -

ЗВІЛЬНЕННЯ ІРШАВЩИНИ

У результаті успішно проведеної Червоною армією Львівсько-Сандомирської військової операції, наприкінці літа 1944 року територія України була майже повністю звільнена від фашистських загарбників. Залишалася лише невеличка частина українських земель за Карпатами, яка юридично належала Чехословаччині, але де-факто знаходилася під окупацією гортіївської Угорщини.

Враховуючи важливість карпатського напрямку й особливості ведення бойових дій в гірських умовах, радянське командування для здійснення Карпато-Ужгородської операції створило спеціальне військове формування ‒ 4-й Український фронт під командуванням генерал-полковника Петрова. Також до штурму карпатських перевалів готувався і 1-й Чехословацький армійський корпус Людвіка Свободи, що був сформований в СРСР наприкінці 1942 року. Але у зв’язку з початком Словацького національного повстання наприкінці серпня 1944 р., корпус раптово був перекинутий в південно-східну Польщу для участі в штурмі Дуклянського перевалу. (Деякі історики сходяться на тому, що радянське командування з певних політичних причин і відповідних міркувань навмисно усунуло можливість зустрічі фронтовиків-закарпатців зі своїми земляками, бо розповіді про умови перебування в СРСР могли би негативно вплинути на хід подій, пов’язаних з подальшою долею Закарпаття).

Успішні дії 2-го Українського фронту, що призвели до виходу з війни Румунії, дали можливість обійти Карпати з півдня і створили загрозу оточення групи німецьких та угорських військ, які перебували на території Закарпаття. Щоб не потрапити в черговий «котел», окупанти почали поспішну евакуацію за Тису. Ситуація, що склалася, полегшила наступ військ 4-го Українського фронту, які розгорнули Карпато-Ужгородську операцію і до середини жовтня оволоділи головним Карпатським хребтом та зайняли гірські перевали. Так звана «лінія Арпада» ‒ ціла система оборонних інженерно-фортифікаційних споруд, що простяглася вздовж Карпат, виявилась непотрібною і без боїв була залишена.

Наступ проходив через карпатські перевали по п’яти основних напрямках. Бойові сутички між наступаючими червоноармійськими та відступаючими угорськими військами на території сучасного Закарпаття носили епізодичний характер. Як доповідав своїм вищим інстанціям тодішній начальник політвідділу 18-ї армії полковник Л. Брежнєв, «противник настільки був дезорганізований й обескуражений, що втратив управління, зв’язок і не в змозі був чинити який-небудь серйозний опір в боях за Мукачево й Ужгород…».

Визволення Іршавщини випало на долю бійців 237-ої  Пирятинської стрілецької дивізії (командир полковник Тетенко), яка перейшла на Закарпаття  через  Верецький  перевал  і  8  жовтня  зайняла  Воловець.

Перегрупувавши бойові частини і підтягнувши тили, 23 жовтня 4-ий Український почав загальний наступ по всій лінії фронту. Бійці 237-ої дивізії наступали долиною річки Ріка. Протягом першої половини дня вони визволили Міжгір’я, Горінчово, Липчу і повернули у напрямку Довгого. Подолавши Липчанський перевал червоноармійці увійшли в долину річки Боржава і вже 24 жовтня бійці 841-ого стрілецького полку (командир – Герой Радянського Союзу полковник Акулов) зайняли Довге. Не зустрічаючи ніякого опору угорських військ,  невдовзі визволили Приборжавське, потім Білки. Наступного дня, 25 жовтня, бійці 835-ого стрілецького полку (командир ‒ полковник Подопригора) та вище названого 841-ого полку ввійшли в  Іршаву.

Паралельно, зі сторони Хуста, рухалася 138-ма стрілецька дивізія, яка 25 жовтня визволила села: Вільхівка, Гребля, Заріччя та Сільце. З’єднавшись із частинами, які наступали з Іршави продовжили наступ у напрямку Мукачева.

Ще раніше, 22 жовтня, ‒ угорських окупантів було вигнано із території сіл Чорнопотіцького куща, який повністю контролювали бійці партизанського загону Усти-Прищепи.

Намагаючись призупинити наступ Червоної армії, ворог нищив за собою всі транспортні комунікації ‒ тунелі, мости, залізничні станції. Зокрема, за свідченням старожилів, відступаючими угорцями було заміновано залізничний місток і дорогу на околиці Довгого (урочище Під Облазом) та залізничні станції у Приборжавському і Білках. Під час першого вибуху ворожий сапер був важко поранений і тому залізничні будівлі залишилися цілими. Також було заміновано і транспортний міст через річку Іршавку в центрі міста. За спогадами добре знаного в районі історика-краєзнавця, нині покійного В.П. Керечанина, лише завдячуючи активним діям місцевого населення, міст вдалося врятувати від руйнування. Хоча частково були пошкоджені опори залізничного моста в Іршаві та зірвано транспортний у Сільці.

Слід відзначити, що місцеве населення з неприхованою радістю зустрічало воїнів-визволителів, які принесли довгождане визволення від угорської окупації. Повсюдно виникали стихійні мітинги, бійців зустрічали хлібом-сіллю та запрошували до своїх хат.

У результаті успішного наступу вся територія Закарпаття протягом 10 днів була визволена, а десятки військових частин отримали найменування «Карпатських», «Мукачівських», «Ужгородських». Фактично закінченням Карпато-Ужгородської операції і завершилося остаточне визволення території України.

Андрій Світлинець.