Часто задаюся питанням: що люблять читати сучасні діти? Спілкуючись із юними читачами вкотре переконуєшся: найперше і головніше −дитяча рука насамперед тягнеться до книжки із яскравими, барвистими малюнками та цікавим оформленням. Немаловажне значення відіграє і папір. Він має бути гарної текстури, а літери − чіткі та зручні для сприйняття дитячим оком. На онучці переконався, що не варто купляти казочки із тонкою палітуркою. Справа в тому, що такі книжечки використовуються малечею майже щодня, тому їм потрібен надійний захист.
Саме в цьому напрямку і працює молода письменниця Оксана Фулитка з Іршави. Недавно в ужгородському видавництві “Карпати” побачила світ третя книжка казок для дітей “Казки однієї ночі” (майже як у славнозвісній “Тисяча й одна ніч”). Нова збірка, як дві попередні, адресована не тільки маленьким читачам, але й їхнім мамам і татам, бабусям і дідусям. Казкові оповіді розповідають про добро і зло, про правду і брехню, про радість і смуток, а головне − про мрії, які повинні збуватися, бо ж вони дитячі і тому завжди щирі.
Книжки Оксани Фулитки одразу вирізняються з-поміж інших. Вони по-дитячому гарно проілюсторовані, а малюнки дихають новизною. В художники записалася її шкільна подруга Ганна Ревера, теж із Іршави. Малюнки ніби доповнюють прозові тексти. Те що не договорила малечі письменниця словом, художниця намагається зробити пензлем. Такий собі казковий тандем.
Багато хто вважає, що казки розповідають вже сивочолі дідусі й бабусі, за плечима яких життя. Але, виявляється, що й молодь захоплюється літературною казкою. Втім, відомий письменник Петро Ходанич впевнений, що казку може написати кожен. А на питання, як це зробити, відповідає: “Ви спробуйте приглянутися до качечки чи півника, які живуть у вашому дворі. І чи задумувалися ви коли-небудь, чому хмари білі та сиві, а дощ з них крапає у вигляді прозорої води? І як ви гадаєте, чи сумує червоний мухоморик, якого облишили в лісі всі грибарі? А що б сталося із зорями, якби вони світили нам впродовж дня?”.
Напевне, в тому і секрет молодої письменниці Оксани Фулитки, що вона змалечку задавалася такими питаннями. А свої потаємні розмови із квітами і деревами, птахами і зорями, павучками і рибками, хмаринками і вітерцем, занотовувала в блокнот. І, о диво?! Виявляється, кожна розмова − то казка.
Оксана Фулитка вже давно вибудовує свої, казкові світи. Що вже казати про білих слонів, які люблять колядки, янгола-охоронця, країну Курамбу… Або таке: “У глибокому лісовому озері жило рибинятко. Звали його Карасик і славився наш герой неймовірними пригодами. Одного дня Карасику стало сумно у рідному озері…. “. І тут все почалося…
Переконаний, що сподобаються малечі і казочки “Дельфін і русалка”, “Краб”, “Сніжинки-балеринки”, “Ледачий Василько”, “Голубка”, “Тваринка, якої ще не було на Землі” .
Коли мова заходить про літературну казку, обов’язково згадаєш про тих, хто писав для дітей. Усі ми виросли на цікавих і захоплюючих оповіданнях Марка Вовчка, Івана Франка, Степана Жупанина, Володимира Ладижця, Всеволода Нестойки, Володимира Рутківського. Тепер у літературі засвітилося нове ім’я −Оксани Фулитки. Звісно, у неї усе ще попереду. Її біографія тільки починається, вона вкладається у кількох рядках. Народилася 26 червня 1988 року в м. Іршава, закінчила загальноосвітню школу №2, навчалася на економічному факультеті УжНУ. Спеціальність − майстер обліку й аудиту. Тепер працює фінансовим інспектором Мукачівської об’єднаної фінансової інспекції. Заміжня, виховує сина.
Оксана Фулитка пише із десяти років. Друкувалася в альманасі творчості молодих «Гірський кришталь» (2010). Вона постійно в творчих пошуках. Знаходить нових героїв, по-своєму вибудовує сюжети, прагне внести щось нового у дитячу літературу. Багато уваги приділяє вихованню підростаючого покоління, бо саме йому жити в незалежній Україні. Головне для письменника, щоб кожна казкова оповідь закінчувалася несподіванкою для читича. У цьому сила літератури.
Дитяча цікавість − це природне бажання пізнавати, вивчати, знаходити в усьому логічні пояснення. Саме на ці множинні запитання намагається відповідати Оксана Фулитка.І це їй судячи із нової книжки казок, вдається.
Василь ШКІРЯ,
член Національної спілки письменників України.