Версія для друку Версія для друку

ВТОМОПОВІНЬ ЖИТТЯ

Кожна нова книжка поета Василя Кузана з Довгого − то окраєць його серця, часточка душі… Його вірші завжди читаються легко, з насолодою, бо писані вони щиро, доступно, ненав’язливо. Автор не просто нанизує рядки, а говорить те, що відчуває, що його болить. Його поезія пробуджує почуття, спонукає до роздумів, може вивести людину з негативного стану, додати позитиву, розбудити почуття доброти, якої так не вистачає нам в цей час.
Якщо в попередніх збірках В. Кузан поставав перед читачем поетом кохання, то тепер це вже скоріше мудрий, збагачений життєвим досвідом поет-філософ. У нього кожне слово вагоме, добре виважене, яке заставляє задуматися над собою. У передньому слові до книжки “Втомоповінь”, яка недавно побачила світ у мукачівському видавництві “Карпатська вежа” він зізнається, що можливо у його поезії забагато болю, смутку, розпачу, втоми. І тут же сам дає відповідь: а хіба 160 сторінок (книжки −В.Ш) може вмістити все те, що відчуває тонким серцем звичайна сучасна людина, а тим більше − поет?
Днями в м. Іршаві відбулася презентація книжки Василя Кузана, яка вже встигла здобути визнання в читацького загалу. Із новим виданням його прийшли привітати міський голова Степан Бобик, художник Василь Ловска, в.о. директора районного будинку культури Юрій Мельник, директор районного краєзнавчого музею Андрій Світлинець, письменник Василь Шкіря, протоієрей Василій Ігнат та ін. Свою зустріч поет побудував у формі «питання− відповідь». Отож, найбільше шанувальників його творчості зацікавила сама назва збірки − “Втомоповінь”.
Його, поета, як і кожного з нас закрутили нестримні темпи життя, постійна мобільність, нервові перенапруження, невміння якісно відпочивати, бажання досягти чогось величного…
Втім, один із поетичних текстів так і називається: “Хронічна втома”.
Одноманітність тисне на повіки,
А сон відсутній. Сутінки важкі.
Лягли на груди. Вичавленим словом
Лимонний місяць у вікні повис.
Німіють рани, м’язи кам’яніють …
Суглоби нервом крутить самота,
Чуттєвих струн постійна перевтома,
Стабільна нестабільність, маячня.
Відсутній спокій зморшком на чолі
Лишає тінь, невиправдану віком.
А ліки зайві… Лікарі чужі
Приписують, у що самі не вірять.
У мареві зневіри липне час,
Як жовта глина на підошви зрілості…
Так може сказати людина, яка шукає себе в цьому світі, часто не знаходить те, що її хвилює. Ні, Василь Кузан не в розпачі, він просто в поетичній сповіді, ділиться своїми роздумами, веде довірливу бесіду із самим собою. І не ховається від друзів, дружини, дітей… Він запрошує співпереживати за своє життя усіх.
У нього своя, власна Голгофа, яка непосильним тягарем хилить до землі, змушує йти вперед , долати нові поетичні верховини. На Закарпатті він один, хто в довірливій формі бесідує з читачем, не боїться сказати правду. Правду говорили і Василь Стус, і Василь Симоненко, і Микола Матола, і Петро Скунць. Хоча інколи бумерангом відбивається це на поеті. Але раз ти вибрав цей шлях, мусиш торувати його все життя, до схилу віку. Василь Кузан уже перейшов свій п’ятдесятий рубіж. Пройшов достойно. Із 16-ою книжкою.
Бо життя як повінь. Втомоповінь.
Василь БУЖОРА.

Ваш отзыв

Ваш коментар