Версія для друку Версія для друку

МЕЛОДІЯ ІЗ СЕРЦЯ ЛИНЕ

Пісня стала основою життя заслуженого працівника культури України Василя Михайловича Гички з Довгого. Народився Василь Михайлович 27 вересня 1938 року у Франції в сім’ї робітника. Батько, Михайло Андрійович, працював на шахті, а мама була домогосподаркою. В Україну вони переїхали в 1941 році та оселилися в с.Сокирниця Хустського району.
Освіту здобув у Сокирницькій семирічній школі.Саме там, вперше, Йосип Антонович, вчитель музики розгледів співочий талант у здібного учня.
Та не тільки він. Під час війни, декілька радянських солдатів переховувалися в домівці Гичків близько 3-ох місяців. Часто солдати співали військові пісні, яких навчили і маленького Василька. Навіть тепер Василь Михайлович пам’ятає їх.
Мистецтву вокалу заслужений діяч культури навчався сам, вірніше пісня линула в нього з глибини душі, незважаючи на те, що він з дитинства не чує на праве вухо. Самостійно навчився грати на сопілці, коли був пастухом на полонині Ружа.
Працював славний аматор у Буштині на деревообробному комбінаті столяром, а у вільний від роботи час співав у місцевому ансамблі. Проте, одружившись зі славною дівчиною із Кам’янського Ганною Русин, молода пара переїхала з Хустщини, адже виникли проблеми з пошуком житла. Тоді чоловік вирішує написати листа на ім’я директора Довжанського ДОКу Михайла Михайловича Масинця. Після схвальної відповіді відправляється до Довгого.
З усмішкою згадує першу зустріч із керівництвом комбінату. Адже приймали його з піснею. М.М.Масинець, щоб перевірити талант юнака, запрошує вже знаного тоді Михайла Машкіна. Попросили там його заспівати пісню таку, яка б усіх вразила. «Я заспівав тоді «Гей, на високій полонині», співав я тоді її на повний голос, та так, що опісля мені не тільки запропонували робоче місце, а й знайшли квартиру та відправили мене на машині до Буштина, щоб я там звільнився з роботи».
Працював Василь Гичка столяром, потім слюсарем, а після закінчення курсів – елктрогазозварювальником. Влаштувався на роботу Василь Михайлович 7 травня, працювати почав – 8-го, а вже 9-го у складі ансамблю «Боржава» виступає в м.Іршава.
Із роботою він поєднує навчання у вечірній Довжанській середній школі та виступи в ансамблі.
Василь Гичка брав участь у ансамблях «Боржава» с.Довге, «Верховина» м.Іршава та в Закарпатському хорі, де виконував і сольну партію.
Часто доводилося виступати і за кордоном, в таких як: Фінляндія, Німеччина, Польща, Чехословаччина та ін. Загалом у нього близько 3 тисяч концертів.
Із захопленням В.Гичка розповідає і про виступи у Фінляндії. З Радянського Союзу давали концерт 10 виконавців, 7 з яких із Закарпаття. Виступали тоді солісти як перед роботодавцями у ресторані, так і для робочих – у цехах.
Тоді, будучи популярним артистом, Василь Михайлович отримував щодня листи, а одного разу листоноша приніс йому їх 148. Кохана дружина, а вона завжди до всього ставилася з порозумінням, ніколи не ревнувала. Подружжя не сварилося, з півслова розуміли одне одного. Прожили вони в благополуччі 45 років.
У колекції самодіяльного артиста є чимало нагород, серед них є медалі, які красуються на улюбленій безрукавці Василя Гички, зокрема значок заслуженого працівника культури України.
Василь Михайлович і тепер співає у рідному ансамблі «Боржава», записав свій альбом до якого входить 18 пісень. Мало юнаків можуть похвалитися такою пам’яттю як у Василя Михайловича, він пам’ятає кожну дату, подію, кожне сказане ним слово. А пісня, вона у його серці та в душі залишається назавжди.

Вікторія ГУДЕБНЯК.

Ваш отзыв

Ваш коментар