- Нове життя - https://nz-ir.com -

СИНЕВИРСЬКЕ ОЗЕРО

Воно таке замріяне, спокійне…

Воно дрімає у задумливій симфонії вічнозелених лісів.

Тут так тихо, мовби не було на землі життя. Коли вже світ палає в обіймах сонця, коли все пробуджується, оживає, тут ледь-ледь зачинає сіріти ранок. І коли перші промені сонця проріжуть вузеньку прогалину в понурому смереччі, вони відіб’ються рубіновими відблисками у його дзеркалі.

Тоді тут воскресає світ. Верхів’я гір спалахує всіма  барвами в золотих поцілунках сонця.

Ранок пробуджує життя. І проміння сонця, що пестить зелень смерек, посилає їх в глибину чорно-зеленої води. На дні озера в’ються червоноокі струги й срібні карасі.

Там Шугай беріг свої скарби. Там ховається давня історія людей в сіряках.

І коли світ дніє, коли зниклі темні плями ночі, ліс розвеселюють чорні дрозди. І починається пташина симфонія, і оживає все знову. Слухають дерева − не наслухаються. Пісня перелітає із бору в бір. З далеких зворів озивається відгомін людського життя:

− Іване-е-е…

− Іва-а-а…

Цей голос розноситься далеко, далеко і щезає-розтає в темних зворах, б’ючись об ребра крутогір.

Все чутніше доноситься сюди перестук сокир. Він владно проникає у споконвічну задуму Карпат, зливається з мелодіями лісів, і вже лине одна-єдина пісня − гомінка симфонія єднання людини і природи.

Полуденне сонце опромінить і найтемніші закутини густих пралісів.

Біля озера, на галявині, часом з’являються стрункі серни. Невинні звірята сторожко зиркнуть довкола і почнуть скубти траву. І як тільки зашарудить в листі миша, вони щезають у густих хащах.

А як сонце ховається за куліси зеленого верхів’я гір, тоді зчорніє озеро, наче з  тяжкої туги. А на дні його віддіб’ється тисяча мерехтливих зірок, іскор надії на новий день.

Василь ФЕНИЧ.