Версія для друку Версія для друку

ПИСЬМЕННИК, ЩО КАЗКУ ОСІДЛАВ

Не подумайте, шановні дорослі та юні читачі, що слово Шкіря вигадане. Воно – номінативне та ще й зі згаданим ім’ям Василь. В Закарпатті таких, як і казок та пісень, багато є. Хоч…

Василь Шкіря, про якого йтиме далі мова, – тільки один. Він – член Національних
спілок письменників та журналістів України, лауреат обласної премії ім. Федора Потушняка
та Всеукраїнської – імені Ольги Кобилянської.

Василь Васильович цьогоріч відсвяткував своє 55-річчя. Він передусім вправний український майстер казок для дітей, що не тільки їм, але й дорослим читачам до вподоби. Першою такою книжковою ластівкою Василя Шкірі була збірочка оповідань («Сльози лелеки», 1991 рік) . На її крилах щасливо злетів молодий літератор у високий світ мистецтва, як Івасик-Телесик на пернатих спинах гусей-лебедів. А потім – у май чарівніші замани казок. Вони одна за одною вервечками народжувалися під назвами «Як Осел вогонь сховав», «Три бажання», «Король жебраків», «Візок казок», «Іван Сила і брати-розбійники» та інші цікаві популярні видання письменника. Згадані книжки, на що наголосили літературознавці та любителі його творів, відзначаються захоплюючими сюжетами з виховними гуманістичними парадигмами та несподіваними фантастичними розв’язками з важливим освітянським змістом.

У Закарпатті живуть веселі доброзичливі та дотепні люди, здатні і фіґлювати, і кепкувати. Що не село – то неповторний оповідач. Однак Василь Шкіря таким є не тільки для Іршави, де, після закінчення навчання на факультеті журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка (1980 рік), вже 33 роки працює і половину з них очолює колектив районної газети «Нове життя».

Тепер він для всього Закарпаття знаний, з непідробним хистом, творець фантастичного світу, що надійно казку осідлав. Своєрідним іподромом для нього, як сам зізнається, були його ще роки в дитячому садочку, в молодших класах, вдома і в школі, де наслухався чимало вигаданих історій про фантастичні події, розповідей і загадок, замовлянь, легенд і побрехеньок. Здебільшого про лисичок-сестричок, зайчиків-побігайчиків, дурненьких осликів, зміїв-людожерів та багатьох звірів-хижаків, інших представників фауни, пернатих та плазунів, у яких пізнаються добрі та погані люди.

А потім, як навчився добре і швидко читати, поринув у казковий світ книжок «Лис Микита», «Коли ще звірі говорили» Івана Франка (знав багато з них напам’ять, не кажучи про силу-селенну українських та закарпатських народних казок, що зробили великий вплив на його майбутню творчість). Серед них, крім багатьох українських письменників – казкарів, був і Пушкін, і Єршов, і Салтиков-Щедрін, і брати Грімм, і Андерсен, і Перро, і Гофман, і чимало інших славнозвісних фантазерів-казкарів.

Крім названих майстрів слова, Василь Шкіря передусім продовжує і збагачує традиції української літературної казки, де найближчими його попередниками, як вважає Євген Баран, є Оксана Іваненко, Лариса Письменна та земляк В. Шкірі – відомий дитячий письменник Степан Жупанин. Від них навчався пан Василь майстерності і наважився осідлати казку та впевнено триматися в її сідлі з гуманістичними шпорами торжества Добра над злом, Правди над кривдою, Краси над потворністю. Позитивний педагогічний сенс його казок полягає в звеличуванні працьовитості, щирості, доброти, милосердя та розсудливості, а викривальна фабула його негативних персонажів полягає в осуді ледарства, егоїзму, зазнайства, скупості та зажерливості, що не менш важливо для морального виховання сучасної молоді.

Саме в тому цінність та популярність казкових творів Василя Васильовича, що характерно й для його нової книжки «Чупакабра», що побачила світ у видавництві «Карпати» (2013 рік) в глибокозмістовному художньому оформленні О. Ладижець. На фоні природи, побуту і звичаїв Карпатської землі, у казкових оповіданнях «Зайчикові сни», «Як дерев’яне корито за санчата служило», «Добре слово»; повістях – «Кого боїться Вовк», «Чупакабра», «Забавні пригоди Андрійка Незгоди» та романі ‒ фентезі «Про Василька, Марсіянку і НЛО», йдеться у доступній і легкій художньо-грайливій формі. Тут чимало оповідок про незвичайні халепи, захоплюючі предибенції зі світу дитинства вундеркіндів і мрійників. Причому повчально і актуально для юних і дорослих читачів у педагогічному морально-етичному та виховному ракурсах. Може, саме тому в Закарпатті (не тільки на Іршавщині), а й у власному центрі часто проводяться багатолюдні презентації та вистави за творами письменника дорослих і юних поціновувачів таланту казкаря Василя Шкірі.

І недарма, бо справжні митці, такі як Василь Шкіря, творять не так заради себе, як задля добра інших людей, щоб світ ставав кращим і добрішим.

 

Юрій ШИП,

член Національної спілки письменників України

м. Ужгород

Ваш отзыв

Ваш коментар