Версія для друку Версія для друку

ЙОГО ЛІТЕРАТУРНА НИВА − ШИРОКА І ВРОЖАЙНА

Ювілеї, зазвичай, супроводжуються спогадами про ті приємні миттєвості, якими були сповнені прожиті роки ювіляра. Їх енергетика, наче потужний імпульс, спрацьовує на майбутнє, щоб і грядущі роки приносили радість буття, творчості, щоб до здобутих перемог додавалися нові. А Всевишній щедро вділяв ювілярові многая і благая літ.

У ці  дні, 21 серпня, видатному українському поету, лауреату Національної премії ім. Т. Шевченка Дмитру  Креміню виповнилося красних 60 літ. Подія  знаменна і дорога в першу чергу для ювіляра і його родини. Для Закарпаття ювілей Дмитра Креміня – подія особливого значення. Адже із Срібної Землі він родом і ходом. Хоч майже сорок літ Дмитро проживає на Таврійській землі − в Миколаївській області, ім’я  цього письменника, палкого патріота Карпатського краю − своєрідна візитка Закарпатської області.

У свою чергу − миколаївці непохитно стоять на своєму − Дмитро Кремінь − це наш. У нас вийшла його перша збірка “Травнева арка”, у нас він став лауреатом-шевченківцем…

Боже, яка прекрасна суперечка, і всі дружно сходяться на тому, що Дмитро Кремінь і закарпатський, і миколаївський, і … всеукраїнський, бо своєю гранословною творчістю сприяє піднесенню всієї української сучасної літератури до рівня кращих зразків світового письменства. Його твори перекладені на багато мов, його ім’я − в  пошані найвідоміших європейських літературознавців, критиків, майстрів художнього слова − і вітчизняних, і зарубіжних. Як на мене, його перші кроки, входження в літературу в далекі 70-ті роки минулого століття сьогодні сприймаються й усвідомлюються з особливою значимістю. Адже якою б не була потужна ріка, нас тягне до її витоків, до того джерела, з якого починається її могутній плин.

Для Дмитра Креміня Всевишній створив те джерельце в далекому гірському селі на Іршавщині − Суха, де була його чудова родина, перша вчителька. Там народилися його перші  поетичні рядки, до речі, опубліковані в районній газеті “Нове життя”, і  перші малюнки олівцями, аквареллю. Довго ніхто не знав, ким стане цей юнак: літератором чи художником. А може, інженером? Бо до всіх предметів проявляв неабияку зацікавленість.

Та життя склалося так, що батьки  були вимушені виїжджати на заробітки, і малому Дмитрику довелося продовжувати навчання в Ужгородській школі-інтернаті. Неспроста кажуть: “Все, що робиться − робиться до ліпшого”. Бо крім навчання, у Дмитра відбулись знайомства і спілкування із знаменитим педагогом, художником Золтаном Баконієм, який був у захопленні від творчості юного художника, пророчив йому велике майбутнє. Навчаючись у десятому класі, Дмитро Кремінь став повноправним членом … університетської літстудії ім. Ю. Гойди. Її керівник  В. Поп не міг натішитися талантом юнака. Захопленими були від його віршів і знані майстри художнього слова − Петро Скунць, Іван Чендей, Юрій Шкрибинець, Василь Басараб… І не тільки письменники, але й художники − Павло Бедзір, Володимир Микита. Знаменитий Федір Манайло не раз на сходинах творчої молоді, яка збиралася  в його майстерні, якось сказав: “Ти, Дмитре, не просто Кремінь, ти − кремінь, що дає  сильну іскру. Не слухай нікого, не творися на недоброзичливців, яких буде немало, а роби своє діло. Твоя нива в літературі −широка і врожайна».

Навчаючись в університеті, у 1974 році  Дмитро Кремінь опублікував велику поему “Меморандум Гернштейна”. То була справжня подія. Тоді в  обласній пресі друкували десь-не-десь по віршові, а тут −  ціла газетна полоса та  ще й з передмовою надзвичайно вимогливого до слова Василя Басараба. Пригадую, як на квартирі Петра Скунця зібралися Дмитро Кешеля, Микола Матола, Іван Петровцій, в нього якраз гостювали відомі поети із Чернівців Віталій Колодій, Віктор Демченко. Ото була колективна читка і свято! Дмитро Кремінь був справжнім іменинником!

Таких приємних подій у житті Дмитра Креміня було і є чимало. Звичайно, життя підносило й підносить свої прикрощі.  Дмитро Кремінь − завжди кремінний. І в житті, і в творчості − його талант і життєлюбність  достойні найвищої похвали.

Понад два десятки поетичних збірок, перекладів, сотні грунтовних статтей, рецензій, незліченна кількість журналістських публікацій − такий його доробок. І кожен рядок − на найвищому рівні. Свідченням цього є цілий ряд літературних премій, найвища з них − Національна премія ім. Т. Шевченка.

Літературну творчість Дмитро Кремінь поєднує із громадською роботою − він  голова Миколаївської обласної організації, член Президії Національної спілки письменників України. Різні громадсько-культурні організації мають за щастя спілкуватися з ним.

Попри таке навантаження, наш ювіляр знаходить час спілкуватися з людьми із різних куточків України. Та найбільше йому до серця − рідні закарпатці, земляки із Іршавщини. У розмовах по телефону, при зустрічах неодмінно цікавиться, як справи  у поета Василя Кузана, що нового у Василя Шкірі? Як ся має надзвичайно талановитий співак Іван Козар?

Не переривається творчий  та й звичайний товариський зв’язок Дмитра Креміня із побратимами й колегами по перу − закарпатцями Дмитром Кешелею, Андрієм Дурундою, Тетяною Ліхтей та багатьма іншими письменниками. І цей зв’язок взаємний, благодатний, живильний. Як радіє, коли на літературному поприщі рідного краю з’являються нові імена. Молодь це відчуває і звертається до  визнаного майстра слова за порадою, підтримкою.

Дмитро Кремінь родом із краю, який дав світові знаменитих − художника Адальбета Ерделі, письменника Федора Потушняка. Своєю творчістю він достойно примножує їх добрі і славні традиції. Дай, Боже, аби ще багато-багато років він радував закарпатців, цілу Україну своєю самобутньою, глибинною, мудрою, сповненої любові   до людей поезією.

І многая, і благая літ нашому ювіляру!

Василь ГУСТІ,

голова обласної організації Національної спілки письменників України.

Ваш отзыв

Ваш коментар