Версія для друку Версія для друку

ПРОПОВІДНИК ДОБРА

Ідучи центральною вулицею Підгірного, не можна не звернути увагу на могилу із православним хрестом біля церкви. Під хрестом напис: «Ігумен Серафим. В мирі Бровді Михаїл Пантелеймонович. Народився 12.05.1903. Помер 12.03.1988».

По середині хреста ‒ фотокарточка отця Серафима. Могила обкладена мармуровою плиткою. На ній не в’януть квіти. Фотокарточка отця Серафима майже в кожній хаті не тільки в жителів Підгірного, а й навколишніх селах. З ким би не розмовляв, за отця Серафима добрі відгуки. Так чим же він заслужив таку велику любов і повагу у своїх односільчан? Ось як про нього згадує старожил Іван Іванович Лутак, який з ним дякував 53 роки.

‒ Отець Серафим — це була божа, кришталевої чесноти людина. За стільки багато років спільної роботи я нічого, крім добра, не бачив. Він був чесний, щирий, добрий. Відкритий, справедливий і нічого ні від кого не втаємничував. А прибув він до нас 1933 року. Купив собі за селом в урочищі десь 2 га землі, побудував невеличку хату, обзавівся підсобним господарством. Тримав корову, вівці, кури, кролі. Збирав непогані врожаї кукурудзи, пшениці. В кімнаті обладнав куток, де молився перед образом із запаленою свічкою. Мав невелику релігійну бібліотеку. Відправу проводив у церкві завжди в точно визначений час. Перед проведенням церковних обрядів  або в домівках людей, коли вже зібрались миряни, він завжди розповідав про житіє святих, про мучеників православної віри.

Вістка про добрі діла отця Серафима поширилася по всіх селах, і люди йшли до нього із своїми бідами. Відмолював він у дітей страх і припадки. Отець Серафим завжди ходив із села в село пішки у формі православного монаха, не соромився, хоч за це його принижували і навіть переслідували.

Особливо важко було йому, коли в наш край прийшла угорська влада. Якось повертався він додому з Іршави, і біля річки Іршавки йому дорогу перегородили два жандарми. Почали його бити і тягти за борідку. Але отець Серафим добре володів угорською мовою і сказав: «Король Угорщини Стефан теж носив борідку», та ще щось їм роз’яснив. Жандарми зрозуміли, що мають справу з освіченою і гуманною людиною, залишили його і попросили вибачення. А скільки ще таких принижень перетерпів від п’яниць та інших невідомих людей. І тільки за те, що був православним монахом.

За обряди, які проводив, чи за страшну молитву він ніколи нічого не брав, суворо дотримувався святого Писанія: «Не собирайте себе сокровища на земле» (Матфей, 6, 19).

З приходом радянської влади і утворення колгоспу отця Серафима було вигнано з своєї землі. Дали йому люди на краю села невеличкий притулок, де він побудував собі другу хатину. Хатина складалася з сіней і кімнатки, в якій розміщений дерев’яний тапчан, застелений матрацом з соломою, дерев’яне ліжко, стіл. Все було зроблено його руками. Посередині хати знаходилися сохи (підпори, що утрмували стелю). В кутку хатини він молився. На жаль, хатина не збереглась.

Так уже в народі повелося, що людину цінують після її смерті. Так і тепер згадують отця Серафима, пропонують реставрувати цю хатину. Зберегти її як музейний експонат. Ось у такій хатині жив і молився Богу за нас, грішних, отець Серафим. Непримітне село Підгірне стало відоме далеко за межами не лише району, а й області. Бо йшли люди зі своїми бідами, і він за них молився і кожного заспокоював теплими словами. Його щира молитва до Бога за тих, хто його просив, завжди допомагала. Отець Серафим став відомою людиною духовної допомоги. Але це не подобалось нашим  войовничим атеїстам.  Його переслідували, чинили всілякі перепони у богослужінні. А кілька разів був битий невідомими особами. Але отець Серафим стійко переносив усі знущання, говорячи словами святого Євангелія: «Отче, прости їм, бо не знають, що творять». А скільки було  таких випадків коли крали в нього з власної хати гроші. І знову отець Серафим молився за своїх гонителів.

А було й таке: ті, що з нього знущалися, просили перед смертю, щоб він їх висповідав і простив їм. Він проповідував добро і любов між людьми. Ніколи не згадував своїх кривдників. Тернистий шлях життя — у отця Серафима. Але його життя було прикладом справжнього християнина, проповідника слова Божого, православної віри, просвітителя Святого Євангелія, життя святих.

На вісімдесят п’ятому році життя перестало битися серце отця Серафима. Похорон відбувся в церкві села Підгірне. Односельчани, жителі довколишніх сіл, церковнослужителі і монахи віддали йому належне. Щонеділі і на свята, йдучи до церкви, біля старанно доглянутої могили отця Серафима люди роблять низький уклін. Вічна пам›ять йому і Царство Небесне.

У травні цього року ігумену Серафиму виповнилося б 110 років. Хоча його давно вже немає серед нас, жителі Підгірного та довколишніх сіл дотепер згадують добрими, теплими і приязними словами, висловлюються про нього як духовного цілителя, бо він воістину зцілював людські серця і душі. Ось що говорять про нього сучасники.

Михайло Капітан, 79 років, житель с.Підгірне

– Я народився у Підгірному. За своє життя доводилося працювати у багатьох куточках колишнього Радянського Союзу. У спілкуванні з людьми часто доводилося чути, що вони знають про наш край. А були й такі, хто побував і на Іршавщині у отця Серафима. До нього йшли з різними проблемами. Та чи не найбільше тих, хто хворів, коли лікарі вже були безсилі повернути здоров‘я, люди просили помолитися за них Богу. І допомогло! Якби не допомагало, то не їхали б до нього зі Львова, Києва, Москви, Санкт-Петербурга, Мінська…

Юрій Глеба, 90 років, с. Колодне.

– Я особисто знався із отцем Серафимом. Це людина, яка творила на землі добро, допомагала тим, хто цього потребував. Проживаючи свого часу в Підгірному, мені неодноразово доводилося бувати у нього. Щодня до ігумена зверталися десятки людей, а особливо  жінки. Вони скаржилися, що чоловік чи син п’є, мучать хвороби, діти від ляку погано сплять,заїкаються чи страждають від нетримання сечі. І допомагав. Такі люди як ігумен Серафим – від Бога. Відмолював від заклять, виганяв бісів, наставляв на вірний шлях.

Василь Цогла, 57 років, с.Загаття.

– Я багато чув про провідника добра отця Серефима. Коли їду з Мукачева чи Іршави  додому, мене завжди незнайомі питають: де знаходиться село Підгірне, чи знаю отця Серафима? Мене теж брала цікавість: що то за диво-людина? І тому неодноразово побував у нього. То справді був незвичний чоловік. Він на очах у присутніх творив дива! Йому вірили, благали допомогти, дякували. Я був свідком, коли до нього приїхала сім‘я з Москви. Вона довірила йому свою долю. А потім через кілька років приїздили і дуже-дуже були вдячні. Кожного підтримував, давав дружні поради, сприяв у вирішенні наболілих проблем. Таких людей я більше ніколи не зустрічав у житті.

Василь Маргіта, Підгірне, підприємець.

– До його могили ніколи не заростає стежка, тому що миряни завжди йдуть вклонитися йому. Водночас вони  підзаряджаються енергією, яка постійно зігріває їх, надихає на хороші справи. Мені дотепер здається, що його прислав на землю Бог боротися зі злом, бідами. Він стверджував любов і добро, наставляв на істинний шлях.

 Михайло Ломага,

Василь Шкіря.

Ваш отзыв

Ваш коментар