Версія для друку Версія для друку

НЕЗВИЧНЕ ЗАХОПЛЕННЯ

    У кожного своє хобі: хтось полюбляє співати, танцювати, грати на улюблених інструментах, читати цікаву книгу, вирощувати квіти, рибалити, збирати гриби і.т.д. Як говорить народна мудрість: кожному своє.

    Часто ми вибираємо те, що підходить нам за родом занять або навпаки, – щось таке, щоб якось відволіктися від буденного. Так сталося й з Василем Дмитровичем Кополовцем із Довгого.

Василь Кополовець навчався у Довжанській середній школі, а потім, після закінчення 8 класу, вступив до Хустського лісотехнікуму за спеціальністю «технік-механік». Все життя працював за цим фахом у Довжанському лісокомбінаті та в Іршавському МПКМК – 23.

     Одружившись із гарною довжанкою Марійкою, він зразу вдається до домашнього господарства. Допомагає жінці Марії Михайлівні доглядати за худобою. Та все ж Василь Дмитрович найбільш любив справжню «чоловічу» роботу. А також рибалити та збирати у лісі все, чого тільки душа побажає. Все, що у лісі, – все було у  В.Кополовця.

     З незвичним заняттям Василь Дмитрович ознайомився минулого року, коли донька Маріанна приїхала до рідної домівки з Хмельницька. Тоді вона закінчувала вишивати бісером ікону «Неуповимая чаша». І попросила батька, щоб той спробував. Та він не погоджувався, адже це вважав справою не своїх рук. Та все ж щось спонукало взятися до вишивання, правда, в останній день перебування доньки у Довгому.

     Так все і почалося. Василь Дмитрович тоді вирішив спробувати вишити ікону для внучки Алінки на її перший день народження.

     Тепер у колекції 67-річного дідуся понад 40 ікон. Їх він вишиває для дітей та близьких, щоб оберігали їхні домівки, а також для церкви.

     Незважаючи на зламані пальці рук, розтягнуті сухожилля, – так, що він не може скласти руку  в кулак, – Василь Дмитрович вишиває дивовижні картини бісером. Часто встає о другій годині,  щоб вишити наступну ікону. Видно, що в них він вкладає всю душу.

Вікторія Гудебняк.

Ваш отзыв

Ваш коментар