Інколи випадково кинута пересічно буденна фраза у журналістській практиці стає доброю нагодою для інформації, репортажу, статті, а то й нарису.
Мимовільна телефонна розмова із героєм минулорічної зарисовки “На краю села хатина, довкруж неї виноградна є лозина” В.І. Ломагою щиро по-людськи порадувала.
Грішно признатися, але на задане більше для проформи запитання: як справи, почув у відповідь щиро піднесеним тоном яскравий, барвистий монолог захопленої своєю справою людини про вже доспілий виноград, як поводяться кущі того або іншого сорту, гібриду. Для підтвердження запрошує на свою плантацію.
− Ми в себе, починаючи від першої декади липня, вже почали збирати перші грона, −гордо ділиться враженнями за результати своєї кількарічної діяльності Віталій Іванович. − Якби ще гарна весна, то, можливо, і в перших числах липня смакували б діти перші родзинки.
Тут-таки перед нами в’юном крутиться молодший із синів − Ростик. Старший, хоча й не набагато більший роками, але поводиться статечно, більше дослухається до розмови дорослих. А його батько, − Віталій Ломага, − так і пересипає іменами сортів:
− Зараз добре пішов Сфінкс, Супер-екстра, Лівія.
Далі виноградар продовжує: «Я задоволений також Геленою, Ню, Родзинкою, Гала. На жаль, є такі, що не виправдали себе в наших умовах».
Це й не дивно. Серед майже півтори сотні сортів винограду− це не такий вже великий відсоток “браку”.
− Цього року “погорошив” Кеша і Тіп-століття.
У розмові само собою зачепили тему реалізації продукції. Господар сонячної плантації задоволений − збут є. Переважно покупці у нього на мукачівських ринках.
Якщо світло-сонячні, рожеві, фіолетові, темно брунатні −важко перелічити всі відтінки стиглих грон − В.І. Ломага продає, то кавуни, вирощені в міжряддях, тримає для своєї сім’ї. Соковиті і солодкі вони не менш за грона.