- Нове життя - https://nz-ir.com -

ЧОГО ОБЕРІГАЛИСЯ НАШІ ПРЕДКИ

Кілька років тому в ужгородському  видавництві “Гражда” побачила світ книжка Ольги Кельбас “Розвиток творчої особистості засобами краєзнавства”. Авторка цікавого видання  переконана, що найкраще можна навчити чи виховати дитину на матеріалах літературного краєзнавства, адже є можливість організувати зустріч із митцем-земляком, відвідати музей, заспівати народну пісню.

Звісно, молодь уже не та, яка була ще 30-40 років тому назад. Мало хто тепер вірить у повір’я, з якими століттями  жили наші предки.

Добре, що Ольга Кельбас подала окремим розділом “Фольклорні записи учнів”. Особливо припадуть до душі читача будь-якого віку “Застереження”. Тому ми вирішили ознайомити з ними і наших читачів.

Не можна  їсти з ножа, бо гойкати на тя будуть; Не можна дівчині із рук  давати віник доки не замете, бо хлопця від неї перебють. Не можна класти віник оберненим донизу, бо будеш бідним. Не можна стояти з віником, бо не віддашся. Не можна дівчину бити віником, бо не вийде заміж. Не можна на собі щось шити, бо розум пришиєш. Не можна колисатися на стільці, бо буде сварка. Не можна сміятися у пятницю, бо будеш плакати в неділю. Не можна дівчині чесатися ввечері, бо не вийде скоро заміж. Два віники не можна разом класти, бо буде сварка. Коли в хаті мала дитина (до одного року), при вживанні під час розмови слів типу чорт, диявол, відьма, змія кажуть : “Часник дитині під язиком”. В іншому випадку дитина довго не розмовлятиме”. Опівночі по цвинтарю ходити не можна, бо мертві будуть лякати. Якщо під час вінчання або розписування дві молодиці зустрінуться поглядами, сімейне життя буде нещасливим. Вінчальні персні повинні бути без ребер, щоб життя було легким і гладким. Хто з молодих першим стане на вишиваний рушник, той і буде керувати в хаті. Щоб дитину не врекли, у вікно виставляють до року червоний бантик.

  Ці  та інші застереження записала Олеся Горзов від Віри Горзов 1940 р.н. Їх колись дотримувалися, бо вірили у їх силу. Казали: “береженого Бог береже”. І відрадно, що О. Кельбас донесла ці повір’я до сучасного читацького загалу.

Василь ШКІРЯ.