- Нове життя - https://nz-ir.com -

ТАЛАНТИ НАРОДЖУЮТЬСЯ В ГОРАХ … ВІРШІ ІЗ ПРИСМАКОМ КОХАННЯ

Іван Шмулига із Приборжавського – людина проста, скромна, спокійна, щира і душевна. На перший погляд нічим не виділяється з-поміж інших. Але коли почнеш спілкуватися з ним, одразу відчуєш, що він – у душі поет. Інтелігентний педагог з великої літери.

Знаюся з Іваном  Йосиповичем  уже понад 30 літ. Спочатку знав його як художника, згодом дізнався, що він пише вірші. “Іван Шмулига особливо не переймається тим, де він сильніший: в образотворчому мистецтві чи поезії”, ‒ так відгукнувся про його творчість відомий фолькльорист, літературознавець, кандидат філологічних наук Іван Хланта з Ужгорода. – Зрештою, на це запитання відповість час. Але одно зрозуміло вже нині: у своїх художніх полотнах він є тонким ліриком, а у своїй ліриці – тонким художником-пейзажистом.

Не секрет, поезія має свої властиві тільки їй закони, як має їх образотворче мистецтво. Тим більше, що не лише з пейзажною лірикою йде до читача автор. Через поезію він намагається проникути в таємниці нашого буття і дійсності.

Критики запримітили, що І. Шмулига належить до тих поетів, які лірику відносять до вивірених, традиційних і класичних зразків. У його текстах майже відсутній сюжет, тобто це переважно легкі, настроєві акварелі в поезії.

Власне, він так і пише:

Я з далекого краю,

Де ріки, немов акварель…

І. Шмулига народився у верховинському історичному селі Колочава. Перші поетичні спроби у нього  з’явилися ще зі шкільної парти.

У далекому 1966 під егідою відомого закарпатського письменника Василя Кохана кілька віршів було надруковано в тодішній  міжгірській районній газеті “Радянська Верховина”.  Сам автор був делегований на перший зліт творчої молоді Закрпаття. Для сільського юнака назавжди запам’яталися хвилюючі зустрічі уже з метрами закарпатсько-української літератури Іваном Чендеєм, Василем Вовчком, Юрієм Керекешем, Петром Скунцем.

У цьому злеті брали участь теперішні відомі літератори Дмитро Кремінь, Микола Матьола, Василь Густі, Ірина Звонар (Густі).

Та життя вносило свої корективи. Про вірші Івана Шмилиги дуже добре відгукнувся в “Молоді Закарпаття” В. Вароді. Це надало наснаги молодому поету.

Потім була служба в армії. Далекий Схід. Камчатка. Та поетична іскра жевріла за десяток тисяч кілометрів від рідної Колочави.

У газеті Далекосхідного військового округу “За Родіну” підполковник Л. Посніченко перекладав вірші старшого сержанта Івана  Шмулиги на російську мову. Молодий воїн із далекого Закарпаття почував себе на сьомому небі.

Незважаючи на важкі сімейні умови, бажання вчитись не покидало юнака. Після звільнення з рядів Радянської армії вступає на перший курс Ужгородського училища прикладного мистецтва, яке закінчує в 1974 році з відзнакою. За час навчання друкувався в обласній пресі. Створив сім’ю. Вчився і всі чотири роки працював художником-оформлювачем на різних підприємствах Ужгорода. Тут, у студентській сім’ї народився їх первісток Сашко. Маючи відмінний диплом, був запрошений на роботу в допоміжні промисли колгоспу ім. Горького в с. Приборжавське, де працював 14 років.

У 1986 році І. Шмулизі запропонували вести уроки образотвочого мистецтва та креслення в Приборжавській школі. Колектив інтелектуальних людей підсилював ріст поета. Він стає членом літературної студії “Промінь” при Іршавській районній газеті “Нове життя”, яку вів Михайло Ціцак. Та відірваний від літературного загалу і не думав видаватись. Поштовх надав йому під час літературних зустрічей на Іршавщині письменник Володимир Фединишенець.

– Іванку, що ти чекаєш? Читаючи твої рукописи, можу сказати, що в тебе є готова книжка.

Так, у 2006 році побачила світ перша ластівка “На Боржавських хвилях”. На сьогодні він видав уже 5 поетичних  збірок. Серед них ‒ «Прощання з лісом», «Свічадо осені», «На порозі зими», «У Марічки біля щічки». Його вірші вміщено також у збірниках сучасної української поезії «Сопілка часу», «Вілоч  почуттів».

На питання, що спонукає його братися за перо, відповів:

“Потреба висловити те, що бентежить душу.  Йду до читача із бажанням розбудити в ньому почуття, співзвучні з його власним настроєм,  може, навіть, підсвідоме прагнення вивести його з неактивного стану в світ позитиву. Саме з цих мотивів народжуються тексти світлі, тобто інтимна й пейзажна лірика.”

Здавалося б, потреба писати вірші з віком трансформується. Старше покоління надає перевагу змістовним текстам, громадянській тематиці. А молодь ладна мандрувати лабіринтами метафорично оздоблених медитацій. Але сучасна українська поезія здатна задовольнити потреби і смаки читачів різних вікових і соціальних категорій з різними особливостями світосприйнятття. І саме якраз через такі тексти – прості і складні – виробляється смак і потреба писати вірші. А коли людина читає і здатна отримувати від цього естетичну насолоду, – поезія перестає бути просто книжковою продукцією. Хоча з тиражами у нас проблема. Книжки доводиться видавати за рахунок спонсорів. Добре, коли знайдеш добру і щиру серцем людину. На таких людей І. Шмулизі щастить. Напевне, це не просто меценати, а любителі поетичного слова, для яких його тексти – потреба душі. Тільки вдумайтеся:

Засохлий день дріма від спеки,

Вляглась спорошена трава.

Парять над гніздом лелеки,

В ставку вода, як нежива.

Тремтять під сонцем осокори,

З небес волаючи дощу.

І топить літо спраглі шпори

У ниві синього хвощу.

Як і всі поети, Іван Шмулига пише вірші про кохання. Він вміє любити як ніхто.

Скільки нас у думках согрішило,

В фотоспалахах наших зіниць!?

І на серці стає ніжно, мило,

Що ми маєм таких молодиць.

Інтимна лірика Івана Шмулиги зігріває душу читача. Для нього кохання – це творчість серця, очищувальне полум’я, яке облагороджує людину, робить її добрішою й красивішою. Його поезія десь нагадує Володимира Сосюру і Василя Симоненка.

Вірші Івана Шмулиги із присмаком кохання. Тому залюбки його поезію читає і молодь, і люди старшого віку. Усі, хто вміє кохати.

 

Василь Шкіря