З давніх-давен українці, а особливо закарпатці вважали необхідністю допомогти знедоленому, поділитись шматком хліба, захистити старих і немічних, заступитися за беззахисних і скривджених, розрадити самотніх.
У районному територіальному центрі соціального обслуговування працюють прекрасні жінки-соціальні робітниці, для яких чужої біди не буває.
Щодня, щогодини вони за мізерну зарплату поспішають на допомогу своїм підопічним. Інколи робочий день починається зі сходом сонця. Бо ж потрібно впоратися на городі, приготувати їжу, прибрати, закупити продукти та медикаменти, їх впізнають сімейні лікарі, працівники управління соціального захисту та інших районних служб, оскільки соціальні робітники є представниками громадян, яких обслуговують. Та вони допомагають не тільки фізично, а підтримують і морально тих, яких дехто намагається «не помічати».
Ці мудрі тендітні жінки приходять на допомогу одиноким, проявляючи співчуття і терпіння, розділяючи їх біль, деколи забуваючи про власні проблеми. Своєю щоденною працею вони допомагають людині прожити наступний день, знаходять сили для усмішки та ласкавого слова. Вселяють віру найбільш незахищених категорій населення у завтрашній день та у те, що вони ‒ повноцінні члени суспільства і теж мають право на захист, турботу, радість і піклування.
Всі ми повинні пам’ятати: старість не обмине нікого…
І кожен повинен проявляти душевну теплоту, вшановувати людей похилого віку, надавати посильну матеріальну допомогу, щоб вони відчували себе потрібними і захищеними.
Будьмо милосерднішими і добрішими.
Марія Лелітка,
інспектор з кадрів тер центру.
