Версія для друку Версія для друку

ЩУКА

З Іваном ми знайомі давно. Особливо тісні стосунки з ним стали в останні п’ять років – він допомагає мені у вирощуванні винограду, а це робота з весни до осені. А коли зав’язується цікава розмова, і робота спориться. Оповідач він цікавий. Робіть висновки самі.

Мій батько був знатним рибалкою. Всі «повадки» риби він знав, як свої п’ять пальців на руці. Ловив він рибу з весни, після нересту, до пізньої осені. Особливо любив це робити в «бовчах – ковбанях» на Синявці, де водилися чималенькі щуки вагою до п’яти кілограмів. Інколи брав і мене рибалити – звичайно, влітку, коли було тепло. Рибалити ми йшли до сходу сонця, коли вода навіть в цю пору була прохолодною. Він ставив коша у «бовч-ковбаню» під вербу, а я бив палицею по воді і підганяв рибу в кіш. Потім батько різко піднімав коша і виносив рибу на берег. Траплялися різні види риб. Це головні, білька, міскарі, краснопірки і щуки. Рибу нанизували на міцну нитку-кукан, а щуку – на дріт, бо може перекусити найміцнішу нитку. Звичайно, рибу брали тільки більшу за татову долоню. Коли риби було багато, батько гарні щуки зважував, і я відносив їх продавати. Покупцями були лікар, адвокат, м’ясник, трубочист та директор школи. Після продажі приносив гроші батькові, він їх довго рахував, а потім я просив певну суму на цукерки і кіно. Адвокат любив мене повчати. Він говорив, що розумна людина завжди може заробити гроші своїм розумом. Але як я не напружував його, як заробити гроші, не міг придумати, аж поки одного разу, чистячи рибу, мене не осінило. У череві добрячої риби була ще одна, камінці і пісок. З тих пір перед продажем риби я йшов до річки і в кожну щуку засипав жменю, а то і дві камінців та піску. Так тривало приблизно два роки. Гроші на кіно, цукерки від батька я вже забував просити. Але одного разу все зіпсувалося. Батько піймав добрячу щуку вагою під три кілограми. От я й придумав, як зробити, щоб вона важила якнайбільше. У батька було багато олова – вантаж на вудочку. Коли він вийшов з хати, я пішов у комору і швидко почав засипати олово у рот щуки і незчувся, як усі запаси батькового олова опинилися у її череві. Потім я пішов до адвоката і продав йому щуку. Наступного дня, підвечір, батько покликав мене до хати. Я зразу відчув щось недобре,  а коли в його руках побачив ремінець, мені стало зрозуміло, що виховання буде не дуже приємним. Через тиждень батько сказав мені, що адвокат був дуже сердитий. Він не міг пробачити, що такий малий хлопець його, знаменитого адвоката, водив за ніс два роки. З тих пір пройшло майже п’ятдесят років. Рибалити люблю дуже, але коли трапляється щука, зразу згадую сердитого адвоката і батьків ремінець.

Степан Овсак,

м.Іршава.

Ваш отзыв

Ваш коментар