Версія для друку Версія для друку

ЧАРІВНІ СКУЛЬПТУРИ ПРЕКРАСНОЇ ЖІНКИ

Марину Поляк, яка проживає у селі В. Раковець, знають майже усі мешканці. Завжди привітна, усміхнена, вона щоранку прямує на роботу, люб’язно вітаючись з перехожими. Невеличка на зріст, худенька із засмаглим обличчям та високим чолом, до якого легенько прилягає коротко підстрижене, густе, чорне волосся. З прямим носом та широкими чорними бровами, які розлітаються на переніссі, мов у польоті пташині крила. З-під них дивляться великі й круглі карі очі. Не тільки вродою Бог наділив цю чарівну жінку, а ще й неймовірними талантами. Марина Амброзіївна – місцевий підприємець, утримує невеличкий продуктовий магазин. Та відома вона не через власний бізнес, а вмінням виготовляти різноманітні скульптури. Кожна її робота викликає неабияке захоплення. Бо ж дивлячись на ці, великих розмірів, кам’яні силуети тварин, виникає питання: як така тендітна жінка зуміла це зробити? Сама ж героїня переконує усіх в тому, що її витончені руки під час роботи не відчувають утоми, бо ж в щоденній праці вони брались за усе незвичне й поступово загартувались. ЇЇ роботи нагадують творіння якоїсь чаклунки. Виготовлена нею статуя лева символізує могутність та успіх царської влади і сили. Ми знаємо, що лева також називають «Царем звірів». У європейській традиції він – символ могутності, що втілює силу сонця і вогню. З образом лева також часто пов’язують хоробрість, доблесть, гордість, шляхетність, справедливість, тріумф. Майстриня вважає, що скульптура лева виступатиме в ролі сторожа, що «охороняє» вхід, як, наприклад, у давньоєгипетських усипальницях та палацах. Неподалік від могутнього лева, поважно задивленого у далечінь, розміщена статуя слона, що символізує мудрість, силу та розсудливість. Зачаровує також незавершена скульптура русалки, що тримає в руках невеличкий глечик. Усім відомо, що русалка — один із найколоритніших міфологічних образів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. За міфологічними уявленнями українців, русалка — це молода водяна красуня, котра живе на дні ріки в чудових кришталевих палацах. Уночі, коли сходить місяць і своїм незрівнянним сяйвом осяює землю, русалки виходять на берег озера чи річки, чешуть свої довгі коси і водять танки. Чудовим співом вони заманюють дівчат чи юнаків, затягують їх у воду і залоскочують. Хоча, здавалося б, цієї міфологічної істоти, потрібно боятися, та все ж вона притягує відвідувачів своєю загадковістю та таємничістю, що й намагається показати майстриня. Кожна її робота – це витвір мистецтва. Ідеї створення скульптур жінка черпає з природи, яка її оточує. Матінка-природа надихає жінку, щоразу даючи їй сили на нове творіння, не схоже на попереднє. Багато людей приходять подивитися на її скульптури, забираючи інколи виділений для мистецтва час, але освітлені зсередини м’яким живим сяйвом очі випромінюють тепло і щирість навіть тоді, коли Марина гнівається.

Мирослава Зілинець,

студентка відділення

журналістики УжНУ.

Ваш отзыв

Ваш коментар