Якщо ви їдете з Іршави в Мукачево через Загаття, не сподівайтеся прочитати при в’їзді в Колодне табличку з назвою цього села. Її, можливо, вчора зняли або сьогодні ще не встигли виставити.
А почалося все з того часу, коли з далекої Москви, ще за існування Союзу, докотилась хвиля модних тоді приєднань і роз’єднань населених пунктів. У селі Колодному нараховувалось тоді до 200 дворогосподарств. Чому б, вважали чиновники в теплих затишних кабінетах, не з’єднати Колодне із Загаттям? На папері так і зробили.
Однак насправді ж колодняни ніколи не дозволять, щоб при вході в їх село була табличка «Загаття». Пізно вночі, в дощ чи сніг, вони викопають стовпа, знімуть табличку і кинуть у кювет. І ніяка влада їм не указ. А пов’язано це з тим, що колодняни вважають, що їх село має право на те, щоб не міняти назву. І в цьому є глибоке коріння.
Переповідають, що дуже давно тут буяв дрімучий ліс. Дерева були могутні, кронами підпирали небо. А грибів було стільки, що можна було підводами возити. Справжній рай!
Заблукав якось тут під час полювання якийсь знатний чоловік з Будапешта. Сподобалась йому місцевість: невисокі пагорби, вкриті березою, дубом, буком, смерекою, а внизу біжить невеличка річка.
– А що, коли тут почати заготовляти ліс, – мовив він до охоронців. – Колоди можна використати для спорудження мостів, будинків для вельмож, культових споруд. А на цьому місці треба звести невелике поселення. І люди матимуть роботу, і в нас буде надійна база.
Був це хитрий чоловік. Він знав, що робоча сила знайдеться. Люди в навколишніх селах ледь зводять кінці з кінцями, не знають, як заробити шматок хліба. А він, вельможа, налагодить тут справжню індустрію. І гроші рікою потечуть в його кишеню.
Так воно небавом і сталося. Пройшло небагато часу, і тут загули ручні пили, почувся стукіт сокир і плач дерев. З ранку до вечора працювали лісоруби, валили ліс, звозили його до купи, а потім підводами відправляли в Іршаву.
Десь через рік-два мальовничий куточок перетворився на лісосіку. А хтось одразу за річкою звів хату. Вона була невелика, вироблена з дуба. Однак тепла і затишна.
Потім дали дозвіл будуватись усім бажаючим, наперед знаючи, що перегодом поселенці стануть дешевою робочою силою.
Так почало народжуватись село, яке згодом назвали Колодне, бо всюди було багато зрубаних стовбурів дерев – колод.
Тепер на місці дрімучих лісів колодняни вирощують картоплю, кукурудзу, овочі, звели добротні будинки. А біля річки, яка протікає вздовж села, люди випасають худобу, заготовляють сіно. Життя продовжується. І відрадно, що село пам’ятає свою історію. Скажу більше: останніми роками колодняни жваво обговорюють питання відновлення історичної назви села Колодне Загатянської сільської ради. Із цього приводу навіть було проведено місцевий референдум, де переконлива більшість мешканців, які взяли в ньому участь, підтримали таку ініціативу. Це питання було порушено і на сесії районної ради. Депутати справедливо констатували, що навіть назви об’єктів соціальної сфери містять корені історичної назви села. Наприклад, Колоднянська ЗОШ І-ІІ ступенів, Колоднянський дошкільний навчальний заклад. До речі, депутати райради підтримали бажання жителів громади повернути історичну назву села і з відповідним клопотанням звернулися в облдержадміністрацію й обласну раду. Віриться, що рано чи пізно правда переможе.
Василь ШКІРЯ.