Людина-легенда, або Іван Сила, – так називають нашого земляка Івана Фірцака-Кротона, якого 1928 року одна з нью-йоркських газет прозвала найсильнішою людиною ХХ століття.
Народився Іван Федорович Фірцак-Кротон в с.Білки, що на Іршавщині, у селянській багатодітній сім’ї, де був десятою дитиною. Назвали його на честь діда Івана Вільховича, який у лісі якось убив ведмедя поліном, за що його й прозвали Силою. Ще змалку Кротон пізнав важку селянську працю: трудився разом із батьком та братами у лісі, порався по господарству.
Іван Фірцак-Кротон на очах у захопленої публіки розривав залізні ланцюги, долонею забивав цвяхи у дубову дошку, жонглював гирями, загинав товсту залізну рейку і робив із неї серце чи перстень, а ці сувеніри потім дарував глядачам, тягнув вантажівку, переповнену людьми, через його шию переїжджали автомобілі.
Якось в Іспанії силач брав участь у кориді, під час якої вбив бика, вирвавши йому роги. Богатир також міг лежати на розбитому склі, тримаючи на собі півтонний вантаж. Так він мимоволі ставав то боксером, то штангістом, то тореадором. І все це він робив з одною метою – аби якось прогодувати свою велику сім’ю.
Світова слава не приносила силачу такого задоволення, як перебування у рідному краю, серед близьких людей. Тому після війни Іван Сила повертається до рідного села на іменному автомобілі, на якому було написано «Кротон».
Та доля не була прихильною до нього вдома. Радянська влада забрала у Сили всі нагороди, відзнаки, фотографії… Хотіли забрати й автомобіль «Форд», але Фірцак розбив його кувалдою. За це силача побили і посадили до в’язниці, а сина Івана, чемпіона України з боксу, позбавили волі на вісім років за сфабрикованими свідчення.
Всю програму вів Юрій Васильович, а поміж тим ще й виступав. Та найбільш захопливо публіка реагувала, звичайно ж, на виступ видатного силача. Серед коронних виступів Кротона були такі: згинання на носі стального заліза, коли він ставив на шию рейки, а з кожного її боку ще й по десять глядачів найміцнішої статури. Потім Іван Сила ще й обертав їх навколо осі.
Найбільше публіці подобався номер із використанням дубової дошки і цвяха. Він брав дошку, робив на ній розмітку, далі брав до зубів хустку, а між ними цвяха. Тоді однією рукою давив голову, а іншою тримав дошку, забиваючи цвях у неї зубами, а потім ними ж і виймав його. Чудовим номером також було вигинання з цвяха серця. Далі він прикладав його до свого та казав: «Я публіці дарую своє серце». Дивовижним також був виступ із підніманням однією рукою 5 глядачів вагою по 100 кг. Виступав силач й із своєю донькою Зіркою, якій тоді було 16 років. Вона лягала на бите скло, а він ставав їй на грудну клітку.
Коли програма завершувалася, влаштовував вечерю для всіх спортсменів, які брали участь у показових виступах.
Після цього команда на чолі зі знаним богатирем виступала у Довгому, Кушниці, Білках, Ільниці, Приборжавському, а згодом і в інших районах області.
Пам’ятає Юрій Васильович, як Фірцак щонеділі, після служби, виходив на коні в центр будь-якого села і давав сигнал трембітою. Його промова була приблизно такою: «Я виступатиму в Іршаві, 17 липня, о 10:00. Хто бажає подивитися на наш виступ, приходьте». Далі коротко, ніби анонсом, виступить біля захопленої публіки, а хто бажав, той кидав йому червонці в капелюх, який він, як джентльмен, завжди галантно знімав.
Найщирішу ж усмішку в Юрія Васильовича викликають спогади про зональну першість України з важкої атлетики 1961 року, які проходили в Івано-Франківську. «Тоді був чіткий дрескод – всі повинні бути у спортивній формі. Та в нашого наставника її не було, тому я подався в центр міста, хоча то і була неділя, купувати для нього спортивний костюм. Я пішов в універсам і попросив найбільших розмірів труси та майку. Коли приніс йому щойно придбану форму, Іван Федорович розсміявся, адже вона йому була десь на 4 розміри мала». «Я що, дитина?!Чого ти мені такі малі труси купив», – казав тоді Іван Фірцак.
Часу було обмаль, а форми в них так і не було, тому атлети і вирішили піти за допомогою до побуткомбінату, щоб швачки якось вирішили цю невелику справу. Коли 154 кілограмовий Фірцак увійшов до комбінату, зразу галантно зняв свою шапку-самбреро, а дівчата не те що у захваті, а в якомусь ступорі завмерли перед нашим силачем.
«Бачите ці труси і цього хлопця? Треба їх зробити по ньому», – сказав Юрій Бабич. Дівчата тоді зробили червоні вставки зверху, знизу і по боках. Вийшов тоді білківський богатир, як генерал.
Коли проходили змагання, Іван Федорович сказав таку фразу: «Я пірву собі жили, щоб тільки перемогти». І вони тоді перемогли. А після завершення, вже по звичаю, йшли святкувати до місцевого ресторану. Тоді в ресторані грала жива музика, а після того, як музиканти зійшли зі сцени, на неї піднімався Іван Федорович і починав розважати публіку. Важко собі уявити, який був подив у глядачів, коли богатир взяв 200 мм цвях і зробив із нього своє фірмове серце, яке подарував молодій офіціантці, яка обслуговувала їхній столик. Коли вона підійшла до сцени, він взяв її і підняв, а потім поцілував у щічку: «Я дарую Тобі серце від команди з Закарпаття, яка здобула сьогодні першість». Тоді музики заграли туше , а всі присутні стоячи аплодували нашому силачу.
Наступного дня треба було їхати додому, тому Ю.В.Бабич пішов по квитки, щоб полетіти до рідного Закарпаття на літаку. Та Іван Федорович відмовився, бо боявся, що літак впаде десь у Карпатах. Напевно, це було єдине, чого боявся знаний силач. Оскільки на літак команда так і не потрапила, потрібно було шукати таксі. Та всі відмовляли Юрію Бабичу, оскільки 7 пасажирів ніхто брати не хотів. «Що Ти за председатель, коли не можеш знайти таксі?». «Председатель» – так завжди називав Іван Федорович Юрія Бабича. Тоді ініціативу Сила бере у свої руки і знаходить шестимісне таксі, сьомого ж учасника Василя Білака взяли на коліна.
Колись Іван Фірцак працював завідувачем Кушницького молочного пункту. Та якось до нього завітала ревізія і викрила недостачу. Виявляється, могутній богатир полюбляв молоко, тому і не вистачало декількох бідонів. Хлопці тоді розсміялися і побажали йому здоров’я.
Можливо, здасться, що Іван Кротон дуже любив славу, проте він був дуже скромним і не хотів розповідати про себе. Більше можна було дізнатися про нього від його сина Івана, чемпіона України з боксу.
Цікаве та насичене життя знаного силача вперше описує його друг Антон Копинець. Згодом книгу «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» написав відомий закарпатський письменник та журналіст Олександр Гаврош, за мотивами книжки якого зняли фільм «Іван Сила». Сценарій до книги написали Віктор Андрієнко та Іван Письменний. Дуже схожий на Силу Дмитро Халаджі зіграв головну роль. У фільмі також знімалися головні сценаристи, Ольга Сумська, Василь Вірастюк, інші відомі актори та спортсмени. Бюджет стрічки, близько 16 мільйонів гривень, профінансувала державна агенція з питань кіно.
До речі, фільм знімався не тільки на студії ім. Довженка, але й на батьківщині силача у Білках упродовж п’яти днів.
Вікторія Гудебняк.
