Версія для друку Версія для друку

ЗВИЧАЙНА ЛЮДИНА З НЕЗВИЧАЙНИМ МАЙБУТНІМ

Ми поспілкувалися з духовною людиною, яка стикнулась із багатьма труднощами у своєму житті, адже вибрала для себе одразу дві нелегкі, та, на перший погляд, непоєднувані професії, а саме: журналіст та священик. Василь Лях – духовний наставник в Ільниці. Він вже 8 років є священиком. Зізнається, що потяг до духовного у нього був ще з дитинства, адже виховувався у сім’ї священика і намагався завжди жити за законами Євангелія. Саме через любов до літератури та схильність до написання чудових творів спочатку вирішив вступити на відділення журналістики філологічного факультету УжНУ.

– Отець Василій! Скажіть, будь ласка, чому ви вирішили вступати саме на відділення журналістики?

– Насправді, так вийшло. Коли я навчався у школі, був гурток журналістики, до того ж, я дуже любив писати різні твори, цікавився літературою та історією. До речі, після закінчення школи спочатку вирішив вступати на історичний факультет, але так склалося, що випадково дізнався про відділення журналістики в Ужгородському університеті. Мене це дуже зацікавило, і без жодних вагань подав документи, бо мені була ближчою журналістика. Це, звичайно, було неочікувано, але я не шкодую про свій швидкий вибір.

– Чим вам найбільше запам’яталися роки, проведені у стінах університету?

–  Студентські роки неможливо повторити. Студенство – це свобода, завдяки якій людина має можливість вибору у житті. Моє навчання в університеті було приємним. Я сумлінно вчився і був активним. Мені запам’яталося, як захищав питання русинської мови. Це була дуже важлива подія мого життя. Також можу розповісти про один кумедний випадок, на обласному радіо «Закарпаття ФМ». Тоді ведучим був Ферко Машлик. І уявіть собі, які у мене були враження, коли він неочікувано запросив мене у прямий ефір і задав мені запитання по-закарпатськи: «Як ся мачки мають? Весна прийшла!» На що я відповів: «Пак, добре!» Це було весело і захоплююче, адже не кожен день потрапляєш у прямий ефір обласного радіо.

– Що вас спонукало після закінчення університету вступити до духовної семінарії?

– Після закінчення 4 курсу у мене відбулася паломницька поїздка по святих місцях України, Росії та Білорусії, яку називають «Золотим кільцем». Вона тривала три тижні, ми проїхали аж 8 тисяч кілометрів. Саме під час цієї поїздки я прийняв найважливіше рішення у житті – вступити до Московської духовної семінарії на заочну форму навчання, але, разом з тим, продовжував навчатися на відділенні журналістики на денній формі. У 2004 році одружився і зразу був рукоположений у сан священика. У 2006 році я вступив до Ужгородської богословської академії імені святих Кирила і Мефодія й там продовжив навчання у духовній сфері.

– Чи знадобився вам досвід журналістської освіти у вашій теперішній діяльності?

– Звичайно, знадобився. Журналістика розвиває насамперед техніку вираження, допомагає вільно триматися на публіці. Журналістська освіта нам багато чого дала. Ми вийшли з університету обізнаними людьми: здобули досвід у роботі з фотографією, були ознайомлені з версткою. Хочу зазначити, що у нас був такий предмет, як риторика – це перше, що допомогло мені у духовній діяльності. Завдяки навчанню мені зараз легко вдається працювати із різною документацією. Також завдяки журналістській освіті мені потім легко було вчитися у семінарії та академії. Ми ходили по різних місіонерських відділах, вчилися правильно вести розмову з людьми. Протягом всього життя журналістика мені багато чого дала і дасть у майбутньому. Викладачі університету нам завжди наголошували, що коли ми приходимо в університет, то вони «вчать нас вчитися». Завдяки журналістському досвіду у 2009 році започаткувалася наша сільська газета «З нами Бог», яку зараз рідко випускаємо у зв’язку із браком коштів.

– Де і ким ви працювали, закінчивши університет, які викладачі вам найбільше запам’яталися?

– Починаючи з третього курсу, я офіційно працював у газеті «Срібна земля», потім з 2001 до 2003 року   у мене була практика у газеті «Старий замок». Особливо мені запам’яталися такі викладачі, як: М. Рошко, Н.Бедзір, декан В.Барчан, яка завжди допомагала мені і підтримувала. Вчитися було важко. Не мали підручників, тому ми багато що записували. В університетську газету «Погляд» я завжди старався подавати матеріали. Це було для мене величезною практикою. Журналістика дуже розширила мій кругозір. Це єдиний факультет , який дає у широкому спектрі найнеобхідніше.

Лілія Білунка,

студентка 1 курсу відділення журналістики УжНУ

Ваш отзыв

Ваш коментар