Цю чесну, скромну і порядну людину в с. Загаття знає майже кожен. Довгий час Іван Брейдла працював у місцевому споживтоваристві, а коли система почала розпадатися, як і всі односільчани, брав у руки чемодан і їхав на заробітки. Та не кожен знає, що він півстоліття тому знімався у фільмі-епопеї Сергія Бондарчука “Війна і мир”.
− На знімальну площадку я потрапив майже випадково, − ділиться спогадами Іван Брейдла. − Мені було всього вісімнадцять, коли покликали армійські будні. Одного разу нас зібрав командир військової частини і сказав, що на Закарпатті проходять зйомки художнього фільму, а людей катастрофічно не вистачає. Тому було вирішено, щоб солдат, бажаючих зніматися в кіно, направити в мотострілецьку дивізію, дислоковану в Мукачеві. Вивезли в Руські Комарівці, що на Ужгородщині, де на нас уже чекало наметове містечко. Звідти майже щоранку марширували, після чого знімали кілька епізодів і відпускали. Сам процес для нас, сільських хлопців, проходив дуже цікаво. То у кіно усе здається по-справжньому. А насправді усім цим на площадці заправляв режисер фільму. Наприклад, коли проходили зйомки атак, то всі вдавано падали “убитими”. Кіношники наперед призначали поіменно тих, хто має бути “убитий”. А решта − мали бігти далі. В одному із епізодів Іван Брейдла шалено мчав на коні. Неподалік розірвався снаряд, і кінь мов підкошений, повалився на землю. Разом із ним упав і вершник. Робилося усе за допомогою звичайних трюків. У правій руці Іван тримав вогнепальну зброю, а в лівій − мотузку, за допомогою якої в потрібний момент і звалив коня з ніг. Кінь, звичайно, був спеціально тренований, знав, як падати, аби не пошкодити наїзника.
Під час фільмування Іванові Брейдлові довелося грати не тільки французького солдата, а й англійського. Епізодів було понад сотні, а у кіно потрапило небагато з того, що зафільмували.
− А ви стрічку дивилися? − питаю.
− Звичайно, − усміхається Іван Іванович. − Там, де я на задньому плані, розпізнати важко. Однак у трьох епізодах мене видно чітко. Це, звичайно, радує. То були часи, коли ми марили кіно. Я був у захопленні від знайомства із Сергієм Бондарчуком. У мене є навіть знімок, де я ручкаюся із ним. Сергій Федорович був надзвичайною людиною. Він навіть знявся в епізоді − дуель між П’єром Безуховим і Дороховим – він зображав із Олегом Єфремом, художнім керівником “Современника”. Епізод знімався на території санаторію “Карпати”.
Сергій Бондарчук був дуже вимогливим режисером. По 5-7 разів робив дублі, а часом доходило і до сорока. Це вимотувало всіх: і операторів, і масовку, і акторів. А що вже казати про 80-тисячне військо, огляд якого проводили австрійський та російський імператори…
Таке запам’ятається надовго. Про зйомки фільму Іван Брейдла неодноразово розповідав своїм дітям, а тепер вже й онукам −Віталію, Іванові та Славкові. Можливо, хтось із них теж спробує знятися у фільмі.
Дружина Івана Івановича Марія Федорівна уже впродовж багатьох років працює секретарем Загатянської сільської ради. Вона рада за чоловіка, який знявся у фільмі, що отримав «Оскара» як найкраща іноземна стрічка та ряд інших міжнародних відзнак.
Василь ШКІРЯ.
