Два десятиліття мовчав один із середніх дзвонів Свято-Вознесенського православного храму в Чорному Потоці. Місцева громада неодноразово намагалася замінити його, але нездоланною перепоною поставало питання коштів.
− Цього року перед Великоднем я як настоятель храму звернувся з проханням до нашого депутата райради Ю.Ю. Лендєла за фінансовою допомогою,− говорить митрофорний протоієрей о. Володимир Коневич. − Юрій Юрійович як професійний інженер, директор ПАТ “Ільницький завод механічного зварювального устаткування” знайшов інший вихід.
− На Україні донедавна тільки в Бучачі на Тернопіллі за унікальною технологією реставрували пошкоджені дзвони. На жаль, автор цієї розробки виїхав у Канаду, − продовжує тему Юрій Юрійович. − На інших ливарних підприємствах такі дзвони приймають за ціною брухту і відливають нові − за відповідні кошти.
Здавалося, безвихідна ситуація. Та Божий промисел, інженерні знання, досвід, творчий підхід і неймовірне бажання допомогли і замінили не менше 8-10 тисяч гривень, у що міг обійтися новий дзвін.
Для Ю.Ю. Лендєла та інженерної служби, робітників заводу це була абсолютно нова справа. Він неодноразово консультувався із спеціалістами з Києва, Москви та інших міст, де підприємство має партнерів. Проте виходу не знаходили. Навіть обіцяні спеціальні електроди не присилали.
І от за кілька робочих змін зварювальники В.С. Симканинець та М.Б. Мельник так званого старого заводу, дотримуючись настанов начальника цеху №2 М.М. Матіка та Ю.Ю. Лендєла, спочатку очистили дзвін, розрізали тріщину по фастках, розігріли, а потім заплавили її. Більш детально Юрій Юрійович про технологію цього процесу говорити не надто бажає. Зрозуміло − річ унікальна. До того ж, як він сказав, технологія на стадії доопрацювання.
Сам дзвін 1910 року виробництва, ще за часів Австро-Угорської імперії.
Тож, чорнопотічани та їх гості у четвер мали подвійне свято: храмове –Вознесіння Господнє та охрещення дзвону.
Взагалі-то історія дзвонів у Чорному Потоці по-своєму унікальна. Благовіст, якому не менш як півтора століття, − один із найстаріших у районі.
− А ще, − ділиться спогадами Юрій Юрійович, – мій дід Юрій Васильович Лендєл розповідав мені, що земляки на початку 1940-их років один із великих старовинних дзвонів закопали, щоб не віддати угорцям на переплавку на снаряди.
Коли на підприємстві передавали митрофорному протоієрею о. Володимиру Коневичу 40-кілограмовий дзвін, Юрій Юрійович Лендєл, випробовуючи, перший серцевиною вдарив у грушу дзвону. І цехом, що вже кілька десятиліть наповнюється металевим передзвоном, полинула висока, переливчата, ясна мелодія.