- Нове життя - https://nz-ir.com -

ВЕЛИКИЙ ЖИТТЄЛЮБ

Коли я завітала до мешканця с.Малий Раковець Юрія Юрійовича Савки, він саме тоді порався по господарству. Та й було з чим, адже вдома у доброго господаря садиба, на якій він разом із коханою дружиною Єлизаветою Іванівною вирощує картоплю, кукурудзу та іншу городину.

А в саду, що біля хати, червоніються черешні, ростуть там яблука, сливи, груші, абрикоси та вишні. У хліві двійко поросяток та дві корови, які господар сам випасає. Дбати за великим господарством для дідуся з М.Раківця не важко. Це скоріше задоволення для душі. Деколи допомагають йому слідкувати за цим маленьким раєм син Юрій та невістка Валентина.

Важко прийшлося Юрію Юрійовичу, бо коли в молодого подружжя народжуються діти – Ганнуся, Марійка та Юрко, йому прийшлося працювати вдвічі, а то й втричі більше, щоб прогодувати власну сім’ю. Працював тоді господар у Харківській області на будівництві, як і більшість односельчан. «Важкої роботи я не боявся, тільки одне давалося мені найтяжче – розлука з жінкою та дітьми, щоразу, як я приходив додому, діти ставали все дорослішими, а деколи навіть не впізнавали мене» – згадує Ю.Савко. Коли діти повиростали і вже мали власні сімї, в родині сталася велика трагедія.

1 листопада 1996 року бригада, в числі якої були всі родичі, закінчувала будівництво насіннєвого заводу. Роботи залишилося зовсім мало – необхідно було тільки заасфальтувати дах будівлі. Бригада із 19 людей дружньо взялася за роботу, але балки, які не були розраховані на такий вантаж, не витримали, і всі люди полетіли вниз із 13-метрової висоти. А на їхні голови сипався гравій,  гарячий асфальт та плитове покриття. Не всім тоді вдалося вижити, четверо померло зразу, а інші залишилися інвалідами на все життя. Серед тих, яким все ж вдалося вижити, був Юрій Савко з сином.

Цей випадок став справжнім випробуванням для всієї родини, хоч пройшло багато років, та все ж згадуються ці події з тривогою. Скільки прийшлося тоді пережити?! Ю.Ю.Савко тоді переніс 3 операції, бо зламав ребра, ключицю та обидві ноги. А сину Юрку ті прокляті плити розтрощили ногу. Обидва залишилися інвалідами ІІ і ІІІ групи.

Після довгої реабілітації Юрій Юрійович не впав духом, а навпаки, залишався життєрадісним, як і завжди. Рідні згадують про сивочубого дідуся тільки з посмішкою, адже такого фіґляра ще й потрібно пошукати, коли він у хаті – всюди розноситься сміх.

Тепер малораківчанин на пенсії і має більше часу для улюбленої справи, якої його ще навчав батько – плетінню кошиків. Виходять вони у Юрія Юрійовича дуже вдалі, робить він їх із ліщини. Спочатку обробляє вітки, потім виплітає кошики. Плете він їх не для продажу, а для рідних і близьких, яким дарує кошики залюбки.

Хочеться побажати Юрій Юрійовичу завжди залишатися такою позитивною, доброю та щедрою людиною. Нехай Бог Вам посилає доброго здоров’я, щастя та благополуччя у Вашій родині.