У нас мало щасливих людей.
А Василь Шкіря ‒ щасливий.
Ми всі вийшли з казки. Довгими зимовими вечорами, коли ще не було телевізорів, і малий Василько заворожено слухав казки-оповіді рідної неньки, потім сивих і мудрих дідів-земляків. І всю ту народну мудрість всотав у себе разом із материнським молоком.
Потім стали дорослими. Почали займатися серйозними, як нам здається, справами. Зокрема, й писати твори для дорослих.
А Василь залишився у казці. Мало того, вона так полонила його, що він сам почав їх писати. Тобто казкувати. І доказкувався до того, що свої твори почав публікувати. Спочатку в своїй рідній районній газеті «Нове життя», в яку потім і пішов працювати, а згодом і очолив її.
Та в газеті казок мало, як і в нашому житті. Там жорстока реальність. Але на шматок хліба треба було заробляти, й Василь змушений був роздвоюватися: удень писати про реальне для газети, а вночі…. О-о, душа починала праювати. Він поринав у незбагненно-чарівний і прекрасний світ казки. Василь творив те, що бажала душа. Якщо в реальному житті найчастіше перемагала і перемагає, на жаль, брехня, нахабство, підлість, обман, то в його казках гору беруть її величності Правда, Добро, Людяність.
Якщо дещо перефразувати один із віршів його великого земляка, лауреата Шевченківської премії Дмитра Креміня, то стосовно Василя Шкірі можна сказати:
Ти, казкарю, твори, ти – надійся,
На зорю, що сміється з гори,
Щоб не змовкнула казка дідівська
В приборжавські п‘янкі вечори.
Цього місяця, коли земля припарадилася-зодяглася у зелену одіж, зацвіла-забуяла, кідьби Бог дав, як у нас кажуть, Василь святкуватиме свій день народження. Він прийшов у світ у благодатному травні, коли природа справді несказанно казкова. Хоч цієї пори світ побачили й інші наші шановані літератори Шевченківський лауреат Петро Мідянка, Володимир Товтин, Володимир Фединишинець, Юрій Шип, який, до речі, цьогоріч свій сімдесятилітній ювілей відзначив, але всі вони пишуть речі серйозні. Казкарем став тільки Василь Шкіря.
Прозаїків і поетів у нас багато,
Казкар – один: Василь Шкіря.
Казки може писати тільки добра людина.
Василеве обличчя просто випромінює добротою. Вона виливається з його очей. А очі – дзеркало людської душі. То й душа його щедро засіяна добром. Тому його сповнені цими прекрасними і світлими мотивами казки прийшлися до душі тисячам і тисячам вдячних передусім маленьких читачів. Презентаціянової книги «Чупакабра» – яскраве тому свідчення.
Тож хай Твоя душа, буде завжди такою дитячою, доброю і ніжною, співчутливою і загадковою. І нехай у ній народжуються нові й нові казки. Може, від них наш забрехано-корупційний, жорстокий і несправедливий світ хоч на якусь маленьку часточку стане світлішим і людянішим.
З наступаючим празником Тебе, мій дорогий друже Васильку!
