Версія для друку Версія для друку

ПЛУГАТАР ПОЕТИЧНОЇ НИВИ

У ці гарні сонячні травневі дні, коли природа буяє у зеленій обнові, відомий закарпатський письменник Юрій Шип переступив свій сімдесятилітній життєвий поріг. Хоча народився він у барвінковій Тур’янській долині, що на Перечинщині, однак до нашого району має безпосереднє відношення. Обіймаючи свого часу посаду відповідального секретаря Закарпатської обласної організації Товариства охорони природи, неодноразово побував на Іршавщині, дбав про те, щоб береги Боржави, Іршавки і Синявки були чистими, охайними, милували око людей. Часто бував у загальноосвітніх школах, зустрічався з учнями, вчив їх любити природу, турбувався про екологію, бо від цього залежить наше майбутнє.

Власне, свій життєвий шлях майстер пера почав саме із вчителювання. Він викладав українську мову та літературу у восьмирічній школі с.Сімерки на Перечинщині, потім у Великолазівській СШ на Ужгородщині. На долю Юрія Васильовича випало працювати і редактором відділу газети «Карпатський край», і провідним спеціалістом управління по охороні навколишнього середовища Міністерства охорони природи по Закарпатській області.

Та де б він не працював, чим не займався, завжди брав у руки перо і писав, писав, писав. Писав, бо інакше не міг. Його твори друкувалися в обласних і республіканських газетах «Радянська освіта», «Друг читача», «Сільські вісті», «Радянська Україна», «Літературна  Україна», «Новини Закарпаття», «Закарпатська правда», журналах «Україна», «Радянська природа», «Дружно вперед», «Тиса», колективних збірниках «Перевал», «Новоліття», «Сонячний годинник», «Коликовий спів», «Молодий день», «Ранковий клич», «Дзвінке джерело».

Із вершини прожитого і пережитого вимальовується своєрідна постать Юрія Шипа. Він автор 31 книги, лауреат крайових літературних премій ім. Федора Потушняка, Героя України о.Августина Волошина і Всеукраїнської – ім. Леоніда Глібова.

Мені пощастило зустрітися з Юрієм Васильовичем в обласному центрі в день нагородження його премією відомого українського байкаря. До нас приєднався і письменник Володимир Товтин – разом пішли «відмітити» високу нагороду. Пригадую, як винуватець товариства відмахувався: «А я і не знав про нагороду імені Леоніда Глібова…». Ми розуміли, що Юрій Шип людина скромна, вдає, що він нічого не відав, бо на кожну нагороду хтось та й представляє – треба подавати характеристику, автобіографію, клопотання. Ми з Володимиром Товтином теж вдавали що це несподіванка… Однак важливе інше: ми раділи за нього, за його успіх на поетичній ниві. Адже номінантів на літературні премії завжди вистачає, а переможець як завжди – один.

Юрій Шип – поет-пісняр. На Закарпатті майже немає такого населеного пункту, де б не звучали пісні на слова цього маститого поета.  Його пісенна творчість складається з майже 400 різнотематичних і різножанрових пісень. Пісенник «Соло під небом» змусив по-новому подивитися на Юрія Шипа. Його поетичні твори надихали і спонукали композиторів та майстрів сценічного мистецтва до написання музики. Пісні на його слова звучать у виконанні народних артистів України: Івана Поповича, Петра Матія, Марії Зубанич, заслужених артистів України Оксани Ільницької, Надії Підгородської, заслуженого закарпатського народного хору, церковного хору Хрестовоздвиженського собору в Ужгороді, зразкових дитячих хорів: Михайла Волонтира з Мукачева, Золтана Жовчака та «Дзвіночків Карпат» з Ужгорода та багатьох відомих ансамблів і хорів учнівської художньої самодіяльності. Скажу більше – пісенний набуток Юрія Шипа та композиторів, із якими він співпрацює, належно поцінований фахівцями. Чимало творів, що стали співанками на слова поета, займали перші й призові місця на обласних і всеукраїнських конкурсах. Високу  оцінку їм дали відомі музикознавці. Зокрема, лауреат обласної премії ім. Д. Задора Василь Гайдук писав: «Поетичний світ Юрія Шипа – це гармонія музики й слова, що завжди вчасні й потрібні людям як чистосердечна молитва. Вони – щирі й милозвучні…» загартовують емоційною наснаженістю та енергетикою образності». На питання: «Чому Ви співаєте Юрія Шипа?» Петро Матій відповів: «Спонукала мене до цього християнська ментальність і людяність свого слова, що проймають довірою і зворушують серце, мелодійність поетичного звукопису».

Творчий ужиток Юрія Шипа високо оцінили лауреати шевченківської премії Петро Скунць і Дмитро Кремінь, лауреат премії ім.Лесі Українки Степан Жупанин, відомі письменники Сергій Федака, Дмитро Кешеля, Володимир Фединишинець, Василь Кохан, Микола Матола, Фелікс Кривін, Дмитро Білоус… До речі, у 2008 р. в ужгородському видавництві «Патент» видав книжку «Щедра борозна», де вміщено рецензії і відгуки літературознавців на його твори. Перечитуючи її, я виписав цитату доктора філологічних наук, професора Ужгородського Національного університету Василя Чумака. Ось що він пише про Юрія Шипа: «Нелегкий жанр обрав він у літературі – байкар, гуморист, сатирик… та вже така його письменницька доля. А жанр, облюбований митцем, на жаль, ще довго триватиме у красному письменстві. Такий уже наш спосіб життя, яким донедавна хвалилися партійні ідеологи, такі у нас люди, ситуації, породжені тоталітарною системою, яка, і це очевидно, до кінця не зруйнована.

А ще такою, непостійною є й сама природа, характер людини. Пригадуються слова незабутнього Івана Багряного з роману віку «Сад Гетсиманський»: «Людина – це найвеличніша з усіх істот. Людина – найнещасніша з усіх істот. Людина – найпідліша з усіх істот». Як тяжко з цих трьох рубрик вибрати першу для доведення прикладом».

Що можна сказати тут? Світ змінюється, а характер і вдача людини – ні. Як було і тисячу літ тому, так і досі,  справи творяться й справді неприглядні. Нікуди не поділися безхребетники, інтригани, пройдисвіти, лакизи, чваньки, бездуховні, «глухарі», бешкетники, окозамилювачі, губителі природи, підлабузники, хабарники… Саме ці антигерої шиповських творів заважають чесним людям чесно жити й творчо працювати. Ю.Шип бореться з ними пером сатирика. На жаль, тут не до гумору: роботи у поета не меншає, а з кожним роком додається. В одному із інтерв’ю він так і сказав: «Найважливіше я ще не зробив». У телефонній розмові із Юрієм Васильовичем я намагався уточнити: «А що таке?» Ось що він відповів: «Написати щось краще, ніж дотепер, конче потрібне людям, що цікавиться і хвилює, обіграє серця та душі, чіпляє за живе, збагачує та приносить духовну і морально-естетичну користь, насолоду».

Дуже вдало написав про Юрія Шипа відомий російський поет-гуморист Фелікс Кривін: «Що потрібно сатирикові? Зіркість у знаходженні зла, сміливість у його викритті і, звичайно, здатність перетворювати небезпечне в смішне. Сподіваюся, що все це є у Юрія Шипа – інакше б він брався за сатиру? Куди спокійніше було б писати лірику…» .

Краще не скажеш про плугатаря поетичної ниви Юрія Шипа. Нехай його борозни будуть і надалі щедрими, радуються читача новими творами.

Ваш отзыв

Ваш коментар