Версія для друку Версія для друку

НА ХЛІБ НАСУЩНИЙ ЗАРОБЛЯВ ВЛАСНИМИ РУКАМИ

Юрію Глебі із Колодного на День Перемоги виповнилося 90 красних літ. Хоча високих посад він ніколи не обіймав, ніяких героїчних подвигів не здійснив, однак сповна можна написати про нього книгу. Інтерес ця проста непересічна людина викликає тим, що їй довелося жити при багатьох системах і режимах − в Австро-Угорській імперії, в Чехословацькій буржуазній республіці, в тоталітарному Радянському Союзі.

Юрій Юрійович може годинами розповідати про те, як жилося краянам при Бенешу, Масарику, Сталіну, Хрущову, Брежнєву, Горбачову… Він завжди на хліб насущний заробляв власними руками. Саме праця, вважає він, і допомогла йому прожити стільки літ. Ще й зараз залюбки бере в руки косу, лопату, сокиру, сам весною порається в саду, обріже виноград, садить картоплю, часник, помідори… А восени не дасть загинути жодному яблуку, сливі чи груші − виготовляє самогон, сухофрукти, якими залюбки частує сусідів, знайомих і гостей.

Ще не так давно неодноразово побував у його оселі й колишній редактор газети “Нове життя”, делегат І з’їзду Народних Комітетів  Закарпатської України, нині покійний Василь Звонар. Народилися вони в селі Волоське − тепер Підгірне. Часто вели мову про те, що якомусь чиновнику за радянських часів чомусь не полюбилася історична назва населеного пункту і вирішив дати йому іншу. А Підгірним назвали напевно тому, що розкинулося воно під горами.

− Таких назв в Україні багато, − говорив В. Звонар, − а ось Волоського, гадаю нема. А назва пішла від волохів, які тут проживали, розводили велику рогату худобу, вівці, кози, а потім покинули свої оселі, перебрели річку Іршавку і подалися в долину Боржави.

Незавидна і назва села, каже Юрій Глеба. Століттями воно так називалося. А за радянських часів воно стало вулицею Колоднянська с. Загаття. Та найдивовижніше те, що цілі покоління навчалися в Колоднянській загальноосвітній школі неіснуючого села. На думку Юрія Юрійовича, населеному пункту слід повернути  стару назву. Тут добре розвинута інфраструктура: є церква, торгові точки, школа, дитсадик. Та й головами Загатянської сільради були здебільшого уродженці Колодного. Колгосп “Верховина”, де свого часу працював Юрій Глеба, теж очолював мешканець Колодного.

Найбільш схвально Юрій Глеба відгукується про теперішні часи.

− Хоча пенсія в мене і невелика, але прожити можна, − каже він. − Хто б що не говорив, але теперішня влада дбає про нас, пенсіонерів. І за комунальні послуги є чим заплатити, і на продукти харчування вистачає. А головне − не лінуватися. Худобу вже не тримаю, але на власній присадибній ділянці  заготовляю сіно, за що маю непоганий зиск. Продаю також горіхи, які останніми роками в ціні…

У родині Глебів були три доньки і три сини. Кожному із них зозуля накувала багато літ. У поважних роках пішли у потобійчні світи брати Василь, який жив у Празі та Іван, який мешкав у Донецьку, а також сестра Павліна, яка  залишилася у батьківській хаті в Підгірному.  Дотепер радіють життю сестри Марія в Крайній Мартинці та Ганна в Чехії, яким уже понад вісімдесят літ. А Юрій Глеба має онуків і правнуків, які часто навідуються в його оселю з приємними вісточками.

Не віриться, що дідусь дотепер полюбляє читати газети і книги, дивиться телевізор, слухає радіо. Цікавиться і політикою, правда дуже не любить те, що у Верховній Раді часто сперечаються замість того, щоб творити добрі діла.

На Великдень посвятив біля церкви паску, шовдиря, пікницю, яйця, буряки, усе, що Бог дав. А вдома вже за святковим столом випив погарчик пахучої сливовиці. То − на здоров’я, за те, щоб рік був щасливим, щоб Господь дав йому ще кілька весен. Діти розбрелися по світу − мешкають далеко від рідної домівки. Але то тепер не дуже велика проблема. Юрій Юрійович не гірше молоді користується мобільним телефоном. Він завжди  на зв’язку із синами і донькою та внуками. За транспортний засіб йому служить велосипед на якому навідується до  родичів у Підгірне, Крайню Мартинку і Брід.

Кілька роів тому пішла із життя дружина, тому доводиться самому готувати їжу. У цю пору може почастувати вас квашеною капустою, узваром, яєчнею, буженою солониною (салом) і яблуками. До всього ставиться дбайливо, по-господарськи, як учили його батьки.

− Наша земля щедра, − каже у розмові Юрій Юрійович. −Ми повинні вправно хазяйнувати на ній, щоб давала віддачу. Якщо маєш біля хати сотини −не пропадеш. А робота − то завжди на хосен.

… Колодне для Ю.Ю. Глеби уже давно стало рідним. Бо тут його дім, тут йому все дороге і миле. Тут починався шлях у життя його дітей і внуків, які, мов ті ластівки, час від часу повертаються додому, в рідне батьківське гніздечко.

Ваш отзыв

Ваш коментар