Версія для друку Версія для друку

УПЦ відзначає 100-річчя відновлення православної церкви в Закарпатті

Надіслані на адресу редакції ці два листи абсолютно різних наших авторів, ми в цьому переконані, викличуть, а, можливо навіть, і спровокують бурхливу реакцію читачів «Нового життя». Не втомлюємося повторювати, що сторінки газети відкриті для висловлення будь-яких позицій, нехай навіть і доволі різких.
Порушувані Василем Гецком і Анною Повх питання, а навіть проблеми, мають давній і складний історичний шлях.
Чи бачимо ми в порушуваних проблемах світло в кінці тунелю? Навряд.
Отож, будь-яка альтернативна точка зору має право на життя, вже хоча б через те, що унаочнює, якщо і неправильну позицію, то окреслює хибну частину питання, показує, де повинні зосереджуватися зусилля.
Редакція сподівається на зворотній зв’язок із читачем і очікує на листи як опонентів даних авторів, так і їх прихильників. 

Православні УПЦ в 2021р. відзначають 100-річний ювілей відновлення православ’я на Закарпатті. Чи відбувається тиск на УПЦ?
Важкі часи переживає людство. Вірус ковід-19 не жаліє ні молодих, ні старих. Його можна порівняти з чумою у 20 ст.
Як говорили наші діди: «Всі біди від гріхів наших. Бог не прийде палицею бити, а покарає іншим шляхом ..».
Тож остання надія, звернення і молитви православних людей, особливо у Великодній піст, до Бога, щоб зглянувся на нас і помилував, і врятував людство від пандемії, та дарував мир в Україні. Ще здавна на Закарпатті в сім’ях виховували своїх дітей згідно Божих заповідей. На жаль, з приходом на Західну Україну і на Закарпаття атеїстичної влади СРСР держава «об’єднала» православних і греко-католиків. А це викликало широке незадоволення останніх. Тож атеїстично-комуністичні втручання держави в релігійні процеси змушувало батьків більше часу роз’яснювати своїм дітям про добро і зло, про різницю між релігією і брехливою пропагандою. Тож і виникла в Закарпатті приказка: «Хто не слухає батьків,той буде слухати письсий бубен». Тобто, марширувати з прапорами і факелами і викрикувати лозунги, залякувати інодумців, а це адекватно героям з роману Булгакова «Собаче серце» Швондєру і Шарикову, яких на піні соціально-політичних катаклізмів винесло в ідеологічні низові керівні ланки суспільства. Тож вони почали «вчити» жити професора Преображенського, та ущільнювати, тобто відбирати їх приватне житло. На жаль, такі молоді псевдо-герої, народжені з подібної піни, на відміну від древньогрецької Афродіти, часто з’являються і на теренах сучасної України та починають вчити старших. Однак як говорили старі люди: «Світ мудріє та пустіє».
Тобто, в процесі глобалізації та так званої «євроінтеграції» похитнулась суспільна мораль в Україні на державному рівні: тепер уже поліція захищає марші лесбіянок. Пригадаймо недавній випадок перед православним святом «Благовіщення Пресвятої Богородиці», коли 14 українських молодих топ-моделей влаштували в мусульманському Катарі оголену фотосесію на балконі готелю, показавши світові прогнилу суспільну мораль.
Ці, вищезгадані штрихами події, ще раз нагадують нам про втрачену роль батьків та державних інститутів у вихованні підростаючого покоління. Тож роль церкви у вихованні і моралі суспільства не зменшується.
Блаженнійший митрополит Української православної церкви Онуфрій у своїх проповідях наголосив: «Піст – час для добрих справ, покаянія і виправлення себе та очищення від скверни гріха».
У цьому році УПЦ відзначають сторіччя відновлення православ’я в Закарпатті. 19 серпня1921р. в монастирі с. Іза відбувся перший православний собор, в якому взяли участь 179 делегатів від 60 православних громад, що представляли близько 60 тисяч вірників Підкарпатської Русі. Священик Кассіан Богатирець зачитав розроблений ним статут. Делегати православного собору прийняли тимчасові статути православної церкви та її офіційну назву «Карпато-руська східна православна церква». Українська православна церква в Закарпатті є правонаступником «Карпато-руської східної православної церкви».
Значення цієї події для історії Закарпаття величезне, адже без неї, за свідченнями вчених, не змогло би відбутися об’єднання Закарпаття з Україною!
Тож і не випадково до такої пам’ятної дати найбільша за чисельністю в Закарпатті УПЦ проводить заходи для святкування цієї події. Це і звернення до органів влади про увічнення видатних діячів православного руху на Закарпатті, перейменування вулиць в їх честь, встановлення пам’ятних знаків тощо.
Поглянемо на статистичні дані, викладені в науковій праці «Історико-географічні аспекти розвитку та поширення релігій на Закарпатті» ( Студ. IV курсу Симулик К. М., керівник канд. ек. наук, доцент Славік Р. В.).
Найбільшу мережу в Закарпатському краї станом, на 1 січня 2019 року, мають Українська православна церква (Московський патріархат) − 670 організацій, Мукачівська єпархія Української греко-католицької церкви − 466, Римо-католицька церква −102, релігійні організації Свідків Єгови в Україні −162 та Закарпатська реформатська церква −117. Така ситуація дещо відрізняє Закарпатську область від загальної картини в цілому по Україні. Річ у тім, що розподіл церковно-релігійних організацій за конфесійною ознакою свідчить про домінування в Україні православ’я – до нього входить 51,8% від загальної кількості релігійних осередків країни.
У середу, 7 квітня, створена виконкомом Ужгородської міськради комісія з питань найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів погодила перейменування вулиці імені російського природознавця-дарвініста, біолога Климента Тімірязєва на вулицю покійного настоятеля УПЦ, Героя України Володимира Сабодана.
Здавалося б, що ця проста подія з перейменуванням вулиці на прохання найбільш чисельної в Ужгороді православної громади УПЦ буде спокійно сприйнята переважною більшістю ужгородців. Проте, новоявлені і не місцеві, припускаємо, що, можливо, галицькі Швондєри і Шарикові, які вважають себе новоявленими державними ідеологами, під час посту, замість того, щоб робити добрі справи, хоча б, допомагати лікарям та хворим сусідам, діючи за чиєюсь вказівкою через Інтернет, без підпису під текстом статті, поливають брудом представників прихожан УПЦ, які підтримали це звернення на перейменування вулиці в честь покійного настоятеля УПЦ, Героя України Володимира Сабодана.
Це погані справи «Швондєрів», адже вони розколюють Христову церкву. Невже це тиск держави на УПЦ?
Закарпатці не лізуть на Львівщину і не вчать галичан, які пам’ятники зносити, а замість них ставити інші, або ж як перейменовувати вулиці. Тож нічого нас вчити і виставляти брехливу статистику про кількість православних УПЦ. З Інтернету виливається брехливий бруд і лайно. Тож, читачі, фільтруйте інформацію.
Пригадаймо новітню історію «Роздирання Христових церков». Наприкінці 90-х років 20 ст., коли почала відроджуватися Українська греко-католицька церква частина вірників, близько 10 %, відійшла від цих конфесій і перейшла до нових релігійних «сектантських» утворень, або ж молодь взагалі перестала відвідувати вищеназвані церкви. Аналогічні події відбулися і під час втручання держави в релігійні процеси насильницького впровадження «Порошенківського» Томосу. «Роздирання Христових церков» відбулися окрім Закарпаття в Західній та центральній Україні. Крім відібраних силою церковних споруд відбувся розкол у суспільстві. Це погані симптоми соціальної спільноти, особливо у такі важкі для України часи.
Тож остання надія і молитва православних людей, особливо у Великодній піст, до Бога. Щоб зглянувся на нас і помилував нас і врятував людство від пандемії, зберіг нас від «Роздирання Христових церков» та дарував мир в Україні.

Василь ГЕЦКО,
м. Ужгород.

Ваш отзыв

Ваш коментар