Версія для друку Версія для друку

Жінка із голосом сопрано

Який би культурно-мистецький захід у районі не проводився, без ільничан майже ніколи не обходиться. Тут є що показати глядацькому загалу. Уже понад двадцять років працюють народний танцювальний колектив «Юність», народний вокальний ансамбль «Ільничанка», зразкова вокальна студія «Ліра» та ціле сузір’я самодіяльних співаків, композиторів, художників, вишивальниць, різьбярів. У цьому чимала заслуга директора будинку культури «Шахтар» Наталії Варваринець, яка десятки літ очолює цей заклад.
− Протягом цього часу зроблено чимало, − ділиться роздумами Наталія Петрівна. − У 2005 році за успіхи в розвитку пісенної культури краю ансамблю було присвоєно звання народний. Ми давали концерти на всі свята в селі і районі, брали участь у обласних конкурсах та фестивалях, виступали із колективами художньої самодіяльності не тільки по Закарпаттю, а й далеко за його межами.
В успіхах «Ільничанки» чимала заслуга музичного керівника Людмили Білозір. Вона – справжній фахівець своєї справи: і соліст, і керівник. Ось як про неї відгукується одна з перших учасниць колективу Любов Мудранинець: «Людмила Олександрівна – незвичайна жінка. Усе село знає її, вчительку музики. Мені пощастило бути близько з цією людиною. Ніколи вона не знає сердитися, тільки, коли вже діставало, то в куточках очей появлялися сльози. У цій, на перший погляд, тендітній жінці була накопичена майже космічна енергія. То треба мати великий талант, щоб витягнути з кожної із нас ці голоси, коли, здавалося, вже й нічого взяти – усі після роботи достатньо змучені, але їй вдавалося нас розкручувати так, що ніхто й не думав про втому, що вже пізно і треба розходитися по домівках. Усі із задоволенням проводили час з піснею».
Високої думки Любов Мудранинець і про Наталію Петрівну. Вона називає її не просто солісткою, а дзвінким сопрано. Мовляв, своєю зовнішністю вона схожа з героїнями її пісень.
− Вона так артистично виконує їх − каже Л.Мудранинець, − що уявляєш, як «побили’ня легіні, цілуючи у млині...» Або зачарована мавка, що кохає сопілкаря. Ільниці надзвичайно пощастило, що саме Наталію Петрівну направили до нас на роботу. Її праця – прекрасна історія культурного розвитку села. Вона – організатор майже всіх свят, оглядів і фестивалів, виступає ведучою на концертах, супроводжує групи, ансамблі на районні, обласні та всеукраїнські конкурси і фестивалі. Веде дитячі гуртки. А то все – титанічний труд. Щоб все виглядало гарно, елегантно, потрібно мати естетичний смак. Вона до всього ставиться приязно, з лагідною усмішкою. Чудовий керівник, хороша жінка, справжня господиня. У неї ти завжди отримаєш рецепт, як приготувати смачну страву, пиріг і як замаринувати овочі, фрукти, ягоди. Ні в яких книжках не знайдеш тих мудрих порад, які знає вона.
Наталія Петрівна народилася в с. Середнє на Ужгородщині в сім’ї, де всі любили співати і танцювати. Навчаючись у місцевій середній школі, організовувала концерти, дарувала односільчанам пісні, які виконувала спочатку на шкільній, потім на сільській сцені. Після закінчення десятого класу вступила на навчання на режисерський відділ Хустського культосвітнього училища. Там одразу запримітили талант дівчини. Вона брала участь в різних гуртках, виступала в п’єсах. А після закінчення училища її запросили на роботу в обласний центр на посаду директора. Будинку культури працівників торгівлі. Тут перед нею вимальовувалася непогана перспектива, та доля склалася так, що вона вийшла заміж, разом із чоловіком, лікарем Євгеном Васильовичем, приїхали працювати на Іршавщину. Тут і продовжилася писатися її трудова біографія. Зробила чимало в очолюваному нею колективі. Сотні концертних виступів, десятки нагород – дипломів, грамот, подяк від райдержадміністрації, райради і обласного управління культури. Є що згадати, про що поговорити.
− Навіть в умовах пандемії ми не сидимо склавши руки, − снує свої думки Наталія Петрівна, − а постійно перебуваємо в творчому неспокою. Разом із старостою села Федором Королем у ці святкові новорічно-різдвяні дні колядницький колектив, сформований на базі ансамблю «Ільничанка» та учасників художньої самодіяльності будинку культури побував у багатьох трудових колективах села та міста над Іршавкою, дарував їм колядки, щедрівки і народні пісні, завдяки яким пропагуємо звичаї і традиції нашого шахтарського села і краю, що передаються із покоління в покоління. Привітали ми також членів районного Товариства ветеранів праці, які разом із нами веселилися, прославляли народження Ісуса Христа. А в Ільниці вже у традицію ввійшло проведення новорічного вогника, куди запрошуємо депутатів, підприємців, спортсменів та активістів села. За святково накритим столом вони діляться своїми враженнями і спогадами, намічають плани на майбутнє.
На традиційному фестивалі «Таланти багатодітної родини», який щороку проходить в Іршаві, своїх учасників представляють зразковий театр пісні «Ліра» та учасники гуртка художнього читання.
На районному фестивалі «Да святиться ім’я Твоє» на виставці було представлено роботи народних майстринь М.М.Павлище, М.С.Ляшко та Л.Р.Матіко.
До Великодніх свят свого часу було проведено масовий захід «За тиждень – Великдень», де було представлено роботи любительських об’єднань «Вишиванка» та «Господарочка», виставка «Великодній рушничок» та «Великодня пасочка». Також було організовано виставку дитячого малюнку та конкурс на кращу писанку.
Уже давно увійшло в традицію проводити вечори-зустрічі старшокласників та молоді села з воїнами-інтернаціоналістами. На прикладах не книжкових героїв та побачених фільмів, а живих земляків юнаки та дівчата дізнаються про їх ратні подвиги, виховуються в дусі патріотизму і любові до рідної Вітчизни. На власному прикладі вчорашні воїни-афганці розповідають про чоловічу дружбу, про надійність, підтримку та про гордість за свою країну.
Хорошої думки про роботу Ільницького будинку культури і провідний методист районного будинку культури Любов Філеш.
− Наталію Петрівну знаю вже давно, − каже Любов Михайлівна. − Вона постійно тримає руку на пульсі часу. Бере активну участь у організації та проведенні державних і релігійних свят, вшановує імена відомих земляків-письменників, які словом і ділом прославили рідну країну. Серед них чимало іршавчан, із якими вона зналася особисто. Це Іван Петровцій, Юрій Мейгеш, Степан Жупанин, а також колишній начальник відділу культури райдержадміністрації Василь Кузан, з яким доводилося разом працювати.
А що вже казати про святкування в селі Дня шахтаря, де недільного серпневого дня збираються в центрі села колишні гірники, їх діти і внуки. Із ранку до пізнього вечора лунає музика, виступають колективи художньої самодіяльності та відомі артисти краю та України.
На високому рівні пройшов вечір-зустріч з учасниками АТО та вихованцями спортивно-гуманітарного ліцею. Тут протягом майже двох годин панувала тепла, дружня обстановка. З великою повагою та захопленням слухали присутні розповіді про фронтові будні воїнів Антона Савка та Олексія Остапчука.
Наша розмова проходила напередодні Дня святого Валентина. − Чим для вас є це свято? – питаю.
− До початку пандемії свято закоханих у нас завжди проходило на належному рівні, − не без задоволення говорить вона. − У розважально-пізнавальних програмах, які ми щороку організовували, брали участь всі бажаючі. Це були не тільки юнаки та дівчата, а й люди старшого віку. Незважаючи на це, їм було про що поговорити. Це − відносини між молодими людьми, сімейні стосунки між жінкою і чоловіком, виховання підростаючого покоління, заробітчанство... Останніми роками у пошуках роботи батьки масово виїжджають за кордон, вихованням дітей займаються бабусі і дідусі. Особливо проблемним був минулий рік – школярі навчалися в основному дистанційно, а старше покоління у смартфоні мало чого розбирається. То ж в непростих умовах нелегке випробування проходять і учні, і вчителі, і батьки. Виживати доводиться усім.
...Наталія Петрівна – гарна, красива жінка, недаремно своє життя присвятила культурі. Вона всюди заявляє про себе тільки хорошими справами. Про таких у народі кажуть: і швець, і жнець, і на дуду грець.

Василь ШКІРЯ

Прокоментуй!

Ваш коментар

*