Версія для друку Версія для друку

Він любив життя. Був великим працелюбом. Трудився до останнього свого подиху…

Так можна коротко охарактеризувати життєвий і творчий шлях відомого українського письменника С.І. Жупанина. Він вніс вагомий вклад у дитячу літературу краю, став знаковим поетом, на його слова написано сотні пісень. Це один із небагатьох закарпатських авторів, чиї твори включено до шкільної програми (таких на пальцях однієї руки можна порахувати).
Степан Жупанин – людина щедрої душі. Він привертав увагу всіх, з ким доводилося спілкуватися, людяністю, добротою і чесністю. Мені пощастило познайомитися із ним на початку 80-их років минулого століття. Він привернув мою увагу своєю простотою, інтелігентністю, вишуканістю, чистотою і порядністю. А ще, як виявилося, він добре обізнаний з моєю творчістю. Справа в тому, що в ті часи виходили обласні газети «Закарпатська правда» та «Молодь Закарпаття», які майже щомісяця готували літературні сторінки, де вміщували творчість закарпатських письменників. Там друкувалися і мої казки, новели та оповідання. А Степан Ілліч пильно стежив за літературним процесом нашого краю, неодноразово готував рецензії на книги, які щойно побачили світ. До творчості молодих ставився дуже обережно, завжди давав дружні поради і настанови.
Народився С.І.Жупанин січневої пори 1936 року в місті над Іршавкою у багатодітній родині хлібороба-бідняка. Батько, Ілько Андрійович, був простим і мудрим чоловіком. Виріс під солом’яною стріхою в урочищі Гори. Хоч закінчив лише два класи народної школи, але вмів грамотно писати, добре рахувати. Мав природний розум, самотужки освоїв секрети столярної й будівельної справи, був знаючим землеробом. Був, за спогадами Степана Ілліча, цікавим співбесідником. На весіллях та народних святах часто виступав тамадою, гарно співав і грав на сопілці.
У сім’ї батько був вимогливим і вчив дітей ввічливості, сам показував приклад порядності і працьовитості. А ще був дуже сильним: сам міг легко кинути на плече мішок зерна і віднести до млина, який знаходився у другому кінці міста. Прожив батько, на жаль, лише 65 років...
Мати, Марія Петрівна, родом із с. Ільниця, із сім’ї церківника Петра Трикура. Вона була чудовою господинею, лагідною, мудрою жінкою. Дуже берегла честь роду, виховувала дітей у дусі християнської моралі й благодаті.
Степан був наймолодшим у сім’ї. Він народився під щасливою зорею, бо з’явився на світ на Бабин Святий вечір. Вітали новонародженого колядники з бетлегемом. Тому, напевне, і любив колядки, які наспівувала йому матуся.
Світло любові до знань і науки в його серці запалили краса карпатської природи і вогник батьківської хати. Перший поетичний текст «Мак та бджілка» Степан Жупанин написав у сьомому класі.
В полі мед збирала бджілка
Із квіток,
Мак шептав – співав їй гарних
Співанок.
Натомила бджілка крила
Й ротик свій,
Час додому,та почався
Буревій...
А було це так. Якось на уроці ботаніки його улюблений учитель Василь Бурч дав домашнє завдання написати твір про спостережуване цікаве явище в рослинному світі. Степан довго блукав полем, аж поки не побачив мак. Придивився пильніше, а там сидить бджілка. Так і лягли на листочок рядки, яким судилась щаслива доля: вірш-пісенька «Мак та бджілка» увійшов до його першої книжки. А Василь Васильович дуже похвалив його тоді.
− Спостерігай і далі за красою природи. Із тебе буде гарний поет.
Висока оцінка окрилила хлопчину. А потім Степан прочитав вірш перед шкільною ляльковою виставою, в якій брав участь. То був творчий дебют юного поета, і він став першою сходинкою на літературній ниві. Пройде небагато часу, і його твори стануть всеукраїнським надбанням.
Батьки хотіли, щоб син став священником. Купили йому Псалтир. У дев’ятирічному віці він вивчив весь текст цієї книги напам’ять, разом з дорослими читав його над померлими сусідами. Одного разу в багатія Мойсея на псалтирі був присутній священник. Він похвалив хлопця за бездоганне знання всіх молитов Псалтиря. Взяв його на руки і при всіх розцілував. А на уроках Закону Божого завжди ставив Степана у приклад, називав його в числі найкращих учнів – третьокласників у церкві першої сповіді.
Та не так сталося, як хотіли батьки. Степан вирішив стати вчителем. Однак перед тим, як вступати до вузу, пішов працювати в районну газету «За нове життя». На роботу кореспондента його запросив працювати тодішній редактор Іван Сопільняк. Новинка для нього стала школою життя. Доводилося добиратися у найвіддаленіші населені пункти, зустрічатися із передовиками виробництва, готувати до друку матеріали на найрізноманітніші теми.
У серпні 1954 року Степан Жупанин успішно вступив на філологічний факультет, відділення української мови та літератури Ужгородського державного університету. Після закінчення вишу був направлений на роботу в Ільницьку школу-інтернат. Потім пішов працювати у м. Виноградів. Там організував районне літературне об’єднання «Пролісок», куди почав запрошувати обдаровану молодь. Серед перших його вихованців був і Василь Густі, тепер відомий український письменник. Про це Василь Петрович часто згадує:
−Усе почалося із його вірша «Пісня про Виноградів», надрукованого в районній газеті. Наш клас вивчив її. Ми запросили Степана Ілліча на зустріч. Він охоче навідався в школу, виступив перед нами, школярами, а також прочитав свої вірші. Знайомство із ним запам’яталася мені на все життя.
Літературне об’єднання стало осередком збирання талановитих юнаків і дівчат. Степан Жупанин працював, звісно, на громадських засадах. Однак він робив дуже корисну і важливу справу – виховував літературну зміну, багато снаги і часу віддавав формуванню юних талантів. До речі, сюди із Сухої приходив на заняття і майбутній лауреат Шевченківської премії Дмитро Кремінь. А на літературні вечори Степан Ілліч запрошував і вже маститих письменників Фелікса Кривіна, Михайла Томчанія, Юрія Керекеша, Василя Діянича, Ласла Баллу з Ужгорода.
У 1970 – 1973 рр. С.Жупанин навчався в аспірантурі Інституту педагогіки Академії педагогічних наук УРСР, блискуче захистив кандидатську дисертацію «Естетичне виховання молодших школярів засобами пейзажної лірики». У грудні 1973 року йому було видано диплом кандидата педагогічних наук. Із того часу працював завідувачем кафедри гуманітарних наук в Ужгородському державному університеті старшим викладачем, доцентом кафедри педагогіки і психології. У грудні 1986 року наказом міністра освіти України був переведений на посаду завідуючого кафедрою педагогіки і психології в Закарпатський інститут методики навчання і виховання, підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. С.І.Жупанин є автором більш як 250 наукових і навчально-методичних робіт.
Степан Ілліч – автор ряду підручників. Зокрема, «З чого починається Вітчизна» (для шкіл України з угорською та польською мовами навчання), «Карпатська весна» (на замовлення Міністерства освіти Словаччини для шкіл з українською мовою навчання), «Верховиночка. Література рідного краю (для загальноосвітніх шкіл, ліцеїв та гімназій Закарпаття).
Коло його наукових зацікавлень – еколого-естетичне, моральне, трудове, художнє виховання дітей і молоді, формування національної свідомості школярів, проблеми дидактики, інноваційних технологій навчання, педагогічної психології, післядипломної освіти.
Наукові праці С.І.Жупанина перекладені багатьма мовами світу, відомі не тільки в Україні, а й в ряді країн Східної Європи, Азії і Америки. За наукову і педагогічну діяльність професор Степан Жупанин відзначений багатьма урядовими нагородами.
А ще ми знаємо С.І.Жупанина як дитячого поета. Його вірші, казки, загадки, скоромовки та пісні стали хрестоматійними. Їх можна знайти не тільки в читанках, підручниках з музики і співів, посібниках для вчителів та працівників дошкільних освітніх закладів України, а й ряду країн Східної Європи. За збірки віршів, казок, загадок, скоромовок «На високій полонині» та за співанки для дітей «Закарпатські візерунки» у 1994 р. йому присудили літературну премію імені Лесі Українки. А ще він – лауреат обласної літературної премії імені Ф. Потушняка. Народний артист України А.Кос-Анатольський назвав поезії С.І.Жупанина солов’їним співом.
Степан Ілліч видав понад 20 книжок віршів, казок, загадок, пісень для дітей. Найпопулярніші з них «Бджілка», «Сестрички – смерічки», «Гірська стежинка», «Світле озерце», «Ватра», «Лісовий світанок», «Смерековий край» та ін. Його твори опубліковано в перекладах на російську, чеську, словацьку, литовську, молдовську, таджицьку, туркменську, казахську, осетинську та інші мови світу.
Були в житті Степана Ілліча і непрості епізоди. Про один з них мені розповів Василь Густі. У 1986 р. він відзначав своє п’ятдесятиріччя. А то був період «горбачовської тверезості». Діяв закон про боротьбу з пияцтвом. Тільки з дозволу партійних органів можна було на ювілейні урочистості запропонувати один келих шампанського і сто грамів горілки на одного чоловіка. Якщо трапилось таке, що на столі було більше, ювіляра чекали великі неприємності. Після іменин на Степана Ілліча в міськком партії надійшла скарга, що він – злісний порушник Постанови Політбюро ЦК КПРС «Про боротьбу з пияцтвом і алкоголізмом», мовляв, у нього на іменинах вино і горілка лилися рікою. Автор анонімки вимагав принципової оцінки і суворої кари. Виручив його письменник-фронтовик Петро Угляренко, який заступився за Степана Ілліча. Старання наклепника виявилися марними. Але ця сторінка в біографії письменника не пройшла безслідно – у нього стався інсульт...
Помер С.І.Жупанин 7 січня 2005 року.

Василь ШКІРЯ,
член Національної спілки письменників України.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*