Версія для друку Версія для друку

ДВАНАДЦЯТЬ ІПОСТАСЕЙ ВАСИЛЯ ІВАНОВИЧА

І
Народився над швидкоплинною Боржавою.
Отож, починаючи змалку, після школи та виконання домашнього завдання і доручень батьків по господарству, пропадав на її берегах, пірнав у її хвилі та сповна, як тільки пристрасно може робити це підліток, віддавався риболовлі.
Саморобні і бамбукові вудки – предмет дитячих гордощів і змагань. На заздрість одноліткам мав вершу. Купив цю риболовецьку снасть у бронецької циганки, що тільки одна знала так майстерно її плести за п’ять карбованців. Півстоліття тому -- це була значна сума, особливо для дитини. Старанно складував копійку до копійки, заробляючи на заготівлі грибів, ягід і економлячи на ласощах.
ІІ
Вже у восьмому класі він знав, яку хоче мати професійну вищу освіту. І профільний вступний екзамен для її здобуття – хімія. Предмет, який до того аж ніяк не належав до його улюблених. Визначившись із вибором професії. Восьмикласником він кардинально змінив своє ставлення до хімії і за короткий час опанував її найкраще у школі.
ІІІ
Армійську службу проходив у Південній групі військ. Або простіше кажучи – в сусідній Угорщині.
Ці два роки аж ніяк не випали із його цілісної підготовки до професії. Окрім систематичного поповнення багажу знань, Василь Ледней скрупульозно працював над формуванням своєї позитивної характеристики, іміджу.
ІV
Навчався далеко від дому – у Росії. На той час опанувати професію мисливствознавця у виші була можливість тільки у двох інститутах і обидва знаходилися там.
Відірваність на довгий час від рідних місць лише міцніше прив’язувала молодого хлопця до краю, де зростав, де трудилися рідні на лісопереробному підприємстві.

V
Саме на Довжанський лісокомбінат і прийшов за направленням працювати молодий спеціаліст Василь Ледней.
Його кар’єрне зростання через ряд об’єктивних обставин стало на диво стрімким. Передувала цьому окрема історія, яка потребує іншої, більш розлогої розповіді. В найкоротший строк після оформлення на роботу В.І.Леднея призначають лісничим Річанського лісництва Довжанського лісокомбінату. Цей структурний підрозділ завжди мав особливий статус не те, що на підприємстві, але і в районі та області. Виробничі показники, безперечно, повинні були бути на висоті, кадри знаючі, добірні. В цілому – як усі інші. Хіба що окрім двох об’єктів відпочинкового характеру, облюбованих високим партійним і господарським керівництвом.
Василь Іванович став тоді якщо не наймолодшим у «Закарпатлісі» лісничим, то вже точно одним із них. Робота забирала практично весь час. Нерідко доводилося приймати високопосадовців і за свій рахунок. Знаючи гіркий досвід одного із попередників, молодий керівник знайшов доволі неординарний вихід із ситуації. У вільний час він власноруч заготовляв паливні дрова для реалізації населенню, що вже приносило чималий офіційний фінансовий прибуток.
Для нього то був не тільки період становлення, але й своєрідна управлінська академія, коли при особистому спілкуванні тобі розкривають такі деталі прийняття відповідальних рішень, про які ніколи не читають на лекційних заняттях.
VI
Сьогодні Василь Іванович уже в такому статусі і віці, що сам має доволі своїх учнів і послідовників. Але при цьому ніколи не забуває тих, при кому він почав формуватися як керівник. Важко виокремити кого-небудь із тих, кого Ледней згадує сьогодні згадує у цьому ракурсі. Але окремою постаттю для нього є особистість Івана Юрійовича Федурці. Колись – заступника директора Довжанського лісокомбінату, а згодом – першого начальника Закарпатського управління лісомисливського господарства.
VII
То був один із найскладніших періодів не тільки в його житті, але і для країни та, відповідно, області. Невідворотно ламалася стара виробничо-господарська структура, нехай і болісно, але ішли у небуття старі радянські економічні устої. Водночас нове відвойовувало собі місце із важким трудом.
Із структури Довжанського лісокомбінату було виділено державне підприємство «Довжанське лісомисливське господарство». Директором призначили Василя Івановича Леднея. При цьому – ресурсного забезпечення майже ніякого і, фактично, без власного приміщення. Формувався кадровий потенціал як із колишніх фахівців комбінату, так і з молодих спеціалістів із середньою та вищою освітою. Що важливо, при всіх труднощах становлення і відсутності належного фінансування зі сторони держави, директор думав про перспективу. Його бачення реально втілилося у будівництві адміністративного корпусу ДП «Довжанського ЛМГ».
VIII
Згодом саме це стане однією із поворотних віх у його долі. Коли настала пора Івану Юрійовичу Федурці виходити на заслужений відпочинок, на порядок денний постало питання призначення нового начальника. У область приїхав міністр лісової промисловості Валерій Самоплавський. Вони об’їжджали зі своєрідною ревізією всі лісові господарства краю, в тому числі, побували вони і в Довгому. Члена Уряду вразив факт побудови адмінкорпусу – єдиний такий приклад на Закарпатті. І ще один нюанс, -- міністр захотів подивитися як Ледней ґаздує і вдома. Невідомо чи тільки ці, скоріше за все не тільки ці фактори відіграли вирішальну роль при прийнятті кадрового рішення, але мабуть без них уже точно не обійшлося.
IX
Невдовзі після призначення Василя Івановича Леднея начальником ЗО УЛМГ не тільки на його, але й на долю всього краю і краян випало небачене до того випробування стихією.
Паводок 1998-го року.
Водночас відбулося загострення політичної боротьби на теренах Срібної Землі. Хто нишком, а хто відверто намагалися повісити всіх стихією «потоплених собак» на лісівників. Зруйновані житла селян, підтоплені об’єкти соціальної сфери, відрізані у високогір’ї від центрів постачання населені пункти, знищені шляхи сполучення, споруди берегоукріплення – все це в чималій мірі лягло і на плечі лісівників. Окрім виділених із лісового фонду області для усунення наслідків стихії ресурсів, через обласне управління було направлено 100 тисяч кубометрів пиломатеріалів як гуманітарна допомога із інших обласних управлінь України.
Всі наступні перевірки компетентних органів показали чистоту намірів і справ лісівників під його керівництвом.
Не тільки природа ставила непрості виклики перед Леднеєм. Йому довелося працювати із чотирма головами ОДА, що так само як природне випробування.
В обох випадках іспити склав успішно.
X
За своєю внутрішньою суттю, Василь Іванович надзвичайно багатогранна особистість. Має чимало предметних захоплень. Як уже було сказано вище, – любить будувати, має пасіку, сад, виноградник та інше. І все, практично, на професійному рівні.
Так само фахово він підходить і до своєї громадянської позиції людини, якій не байдужа доля Закарпаття, Іршавщини, свого рідного села Довгого. Цей перелік для нього рівнозначний і у зворотному переліку. Для цього він неодноразово обирався депутатом Закарпатської обласної, Іршавської районної і місцевої рад. Незалежно від статусу депутатського мандата, різних політичних вітрів і течій принциповість позиції Леднея не міняється.
XI
Як би не складалася життєва доля Василя Леднея, він завжди умів знаходити можливості для підтримки тих, хто потребував сторонньої уваги і допомоги, незалежно від форми її втілення. У ці святкові дні, мабуть варто, чисто по-християнськи зауважити, що найбільш прийнятний той дар, який, говорячи по-сучасному, не любить піар. Чимало людей і не сприйняли б, якби їх імена прозвучали. Але є сфера, яка особливо мила його душі. Особисто за власні кошти, інколи, при фінансовій спроможності підприємства Василь Іванович охоче підтримує різноманітні мистецькі проєкти – літераторів, артистів, художників, а також і журналістські колективи, за що, до речі, безпосередньо наша редакція йому вдячна.

XII
Хоч як би не любив ліс, як справу свого життя, але все-таки на першому плані була, є і залишається для нього сім’я: кохана дружина Марія Василівна, донька Олеся з чоловіком та дітьми і син Василь.
Михайло ІСАК.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*