Версія для друку Версія для друку

Василь Ловска вміє бачити незвичайне у звичайному

Друг редакції районної газети «Нове життя» художник Василь Ловска з Ільниці – незвичайна особистість. Він вніс значний вклад в розвиток культури рідного краю. Свого часу брав активну участь у районних, обласних та всеукраїнських виставках, має численні нагороди – грамоти, дипломи, подяки, нагрудні знаки. Неодноразово побував на творчих пленерах разом із відомими майстрами пензля краю. На жаль, доля склалася так, що своє 65-річчя Василь Васильович не може святкувати разом із нами, газетярами – він знаходиться далеко від рідної домівки. Поїхавши в гості до дочки Оксанки в Прагу, захворів. Нині він поправляє там своє здоров'я. Навіть тепер, коли він проходить реабілітаційний період, лікарі не забувають про нього, часто навідуються, цікавляться станом здоров'я.
– Разом зі мною поступило на лікування шість чоловік, – розповідає по скайпу Василь Ловска. – Вижив тільки один я. Господь подарував мені життя. Я ніби вдруге народився. Тепер уже маю можливість скористатися комп'ютером чи смартфоном, поспілкуватися з рідними і друзями. Живу надією, що скоро зустрінемося в Ільниці.
Коли вже Василь Ловска знаходився за межами України, в Ільниці відбулася презентація книги «Ільниця та ільничани у вирі життя». До роботи над нею долучився і він – надав поради в художньому оформленні та фотографії краєвидів села, матеріали про ільничан. Замість нього на презентації була його дружина. Вона почула чимало приємних слів на адресу чоловіка. Він, як стверджує колишній Ільницький сільський голова, натхненник й генератор видання книги Василь Павлище, цілком заслуговує на добре слово.
Отака людська доля! Пишучи ці рядки, у мене у самого на очі набігають сльози. Життя – як свічка. Подує вітерець і ... Дай Боже, щоб ми чимскоріше зустрілися, обнялися і потиснули один одному руку. Бо життя дається людині тільки один раз.
У редакції газети вже кілька років зберігаються картини Василя Ловски – портрет основоположника закарпатської школи живопису Адальберта Ерделі і «Три дуби», свого часу ми влаштовували виставку його робіт, яка дістала широкий резонанс у глядацького загалу. Водночас, читачі давно вже звернули увагу на прекрасні графічні ілюстрації, вміщені наи сторінках газет, журналів, книжок, під якими стоїть короткий підпис: «Малюнок Василя Ловски».
Василь Ловска нерідко виступає на сторінках районки як автор нарисів, розповідей про трудівників полів і ферм, робітників, інтелігенцію. Від його слів, як і від його мистецьких робіт, віє теплотою, добротою, людяністю, щирістю. Це й допомагає глибше зрозуміти характер людини, зазирнути в глибину її душі, зробити розповідь про неї правдивою.
– Щира правда в малярстві, і в мистецтві слова зокрема, найвище прагнення, – зізнався якось Василь. – Але шлях до володіння художньою правдою важкий і тернистий. Це, насамперед, великий труд душі, розуму і серця, який для багатьох залишається непомітним. Хіба вам не доводилося зустрічати глядача на виставці, читача в бібліотеці, який, не розуміючи суті зображеного, написаного, залишається байдужим до картини чи книги?
Із цими роздумами Василя Васильовича не можна не погодитися. Пам'ятаєте, Максим Рильський колись написав: «На концерт глухих не варто кликать, а сліпим байдуже до картин».
Народився В.В.Ловска 11 грудня 1955 року в шахтарській Ільниці в робітничій родині. Після закінчення місцевої середньої школи пішов працювати на завод фрезерувальником, хоча мрія стати художником ніколи не покидала його. Тому коли звільнився з армійських лав, влаштувався художником-оформлювачем на Закарпатському заводі мастильного обладнання. Підприємство якраз ставало тоді на ноги, отже, роботи вистачало. За кілька років підприємство стало переможцем всеукраїнського конкурсу з культури виробництва. 
Василь Ловска як майстер пензля перебуває в постійних пошуках, насамперед як пейзажист і портретист. Каталог його робіт сягнув далеко за двісті. Виставлялися вони на виставках різних рівнів. Графічні роботи друкувалися в районних, обласних, всеукраїнських та зарубіжних виданнях. Вийшли друком книжки, художньо оформлені В. Ловскою: Іван Петровцій «Діалекторій, або ж мила книжечка русинської бесіди у віршах», Василь Шкіря «25 казочок для маленьких діточок», «Майстер – Нехай», Дмитра Меденці «Золоте яблуко» – казки лужицьких сербів, Степана Овсака «Скарб», «Поради й обереги від дідуся Реги», Андрія Савки «Спортивна Іршавщина»... Усього понад 20 книжок.
Милує око ціла галерея портретних образів, виконаних художником упродовж десятка років – «Портрет Адальберта Ерделі», «Федір Потушняк», «Василь Фенич», «Іван Петровцій», «Портрет батька», «Портрет дружини Василини». Саме в емоційному, смисловому забарвленні образу, а не тільки в зовнішніх прикметах проявляється відчуття характеру людини. Василь живе разом зі своїми героями, глибоко відчуває їх радощі і болі. Вміє прощати маленькі людські слабкості і не терпить фальші.
На полотнах художника знаходимо філософське осмислення взаємозв'язку людини та природи, історії й сучасного буття. Серія пейзажів: «Старі дерева», «Вікова пара», «Провесінь», «Шахта «Ільницька», «Синевирський перевал», «Боржавський узвір» – відображення вічної закоханості митця у красу рідного краю, поетичної зворушливості невибагливих житейських повсякденностей. Та чи не найбільше оспіваний у його творчості Смерековий камінь, який став символом Зачарованого краю. Тут неодноразово побував Василь Ловска із мольбертом, зробив десятки його зображень на картинах, які облетіли майже весь світ. Роботи митця зберігаються у приватних колекціях поцінувачів його творчості в Чехії, Словаччині, Угорщині, США, Канаді...
Пощастило Василеві на хороших учителів. Першим своїм наставником вважає Євгена Максима з Іршави. До вже відомого тоді художника привів батько, аби майстер поспілкувався із сином, побачив його перші проби. Євгену Васильовичу сподобалися малюнки хлопця і він запросив його до себе на студії. Окрилений успіхом, маленький Василько ще із більшим завзяттям взявся за олівець, малював усе, що припадало до серця. Зважаючи на потяг сина до мистецтва, батьки купили йому фарби. Із тих пір хлопець і пов'язав своє життя із мистецтвом.
Основу мистецької грамоти на живописно-графічному факультеті (студія Є.П. Мініна) Народного університету мистецтв імені Н. Крупської у Москві. На творчих семінарах та пленерах доля звела його із такими визначними представниками закарпатської школи живопису як народні художники України А.Коцка, А.Кашшай, В.Микита, Е.Контратович, В.Скакандій, Ю.Герц. Багато творчих задумів вдосконалювалося під впливом приятельського спілкування з членами спілки художників України Василем Бердарем, Іваном Дубішем, Андрієм Синетарем, Петром Фелдеші.
В особі Василя Ловски мистецтво Закарпаття має сильного і своєрідного, неспокійного і цілеспрямованого, серйозного та інтенсивного художника, котрий упевнено оволодіває усе новими й новими горизонтами. Пише він легко і енергійно, узагальнює сміливо і впевнено, і його картини звучать лірично, дзвінко і пісенно. Із кожним роком ширшає його тематичний діапазон, сміливішою і переконливішою стає мова зображальних засобів. Для нього найбільше щастя тоді, коли він, окрилений радістю творення, сповна віддається улюбленій праці. Однак художник далекий від самовдоволеної впевненості, його болить, що не завжди вдається передати на полотні те, що тривожить його душу.
– Задум намалювати картину, – каже Василь Васильович, – визріває у мене глибоко в серці, у помислах, подумках, у бажаннях, освячених любов'ю і зиченням добра. Я щасливий, що свою роботу виконую не через примус, а з власної волі обрав працю у галузі образотворчого мистецтва.
Картини Василя Ловски приваблюють увагу глядача вдало підібраними відтінками кольорів, формою предметів. Око художника здатне «схопити» безліч тональних і кольорових відтінків у природі рідного краю, яка дає йому невичерпне багатство сюжетів і мотивів. Пейзажні етюди справляють велике і приємне враження, свіжістю, досконалістю передачі стану природи. У реальному краєвиді вибирає те, що його особливо вразило, навіяло певний настрій.
Майже немає такого району в Закарпатській області, куди б не приводив його професійний інтерес до природи, архітектури, етносу.
Художник не може замкнутися в собі. Талант, даний Богом, мусить сповна розкритися, щоб приносити людям хвилини душевного піднесення, виражати їхні звичаї, вдачу, естетично вдосконалювати й виховувати людину суспільства. Таке покликання художника.
Дбає Василь Ловска і про всі вітки родинного дерева. У нього прекрасна дружина Василина Михайлівна, яка працює вчителькою Ільницької ЗОШ І-ІІІ ступенів. Разом виростили і виховали трьох донечок – Мирославку, Оксанку і Женьку, які подарували їм сімох внуків. Будинок Ловсків завжди наповнюється веселим сміхом і радістю, коли до них навідуються Максимчик, Артем, Тимур, Ростислав, Владислав, Олег і Іванка.
Із днем ангела Тебе, Василю! Дай Боже, Тобі міцного здоров'я, щастя, добра і нових творчих вершин!

Василь ШКІРЯ

Прокоментуй!

Ваш коментар

*