Версія для друку Версія для друку

І ЗНОВУ ЗУСТРІЧ ІЗ ПЕТРОМ ПІТРОЮ. НЕЧЕКАНА, ДО РЕЧІ.

Я не міг собі навіть уявити, що останнього листопадового (читай − осіннього) дня зустрінуся з цим приязним і добропорядним чоловіком, мешканцем іршавських Білок Петром Юрійовичем Пітрою. Про нього згадував і писав, не раз у пресі розповідав про його батька, двічі Героя Соцпраці Ю. Ю. Пітру. Останній, як відомо, помер кілька літ тому на 94-му році життя. Тож увидіти прямо перед собою цю надзвичайно колоритну людину, яка є свідком перетворень у післявоєнному Закарпатті й аж дотепер, яка бачила та вдома приймала таких гостей, як керівники СРСР, колишніх республік, країв і областей, журналісти найрізноманітніших видань, це не просто везіння, це дарунок долі. Я, приміром, дуже порадів, що у рідному Берегові П. Пітру зустрів. Бо коли на Іршавщині буваю, неодмінно його навіщаю. Якщо у них залишаюся на нічліг − довго не можу заснути: документи, книги (його власні теж), газетні вирізки, фото, коментарі, спогади про батька, розповіді про цікавих людей не дають... Ось неповний перелік того, що мене ніколи не втомлює. Слухав би такі історії з ночі до рання, відтак із досвітку та знову до самої теміні.
     ...Звісно, це нечекане берегівське «побачення» ми на фото зафіксували − нас залюбки зазнімкував мій колега-журналіст Володимир Маркітан. А потім був невеличкий міський променад, за якісь там кількадесят хвилин ми один одного поінфомували про найважливіші події, які сталися з часу останнього нашого «кавування». Були періоди, коли і я, і він трохи похвилювалися, бо пережили не найкращі миттєвості в закладах охорони здоров›я, де за нашим самопочуттям дбали різних профілів лікарі. Далі пан Петро поцікавився про кадрові рокіровки у держустановах та правоохоронних органах, повідав про великий збір русинів на Міжгірщині, де вшановували пам›ять таких видатних земляків, як колишні перші керівники Закарпаття Ю. В. Ільницький і М. Ю. Волощук. Прекрасно, що зуміли зійтися та зашанувати вагомих краян, які дуже багато зробили для соціально-економічного розвитку нашої області (Ільницький у грудні, якби жив, мав би 95-ть). Уклін їм і хвала, як і тим особам, хто цю зустріч зініціював та організував. Про них він теж розказав: знаний художник Белень, екс-директор ужгородського заводу й швагро екс-персека обкому партії Ю. Ільницького п. Біланін, колишній очільник Міжгірщини Мишанич й інші. Співала цьому русинському люду Ольга Прокоп із Чинадієва − «заслужена», до речі, артистка...
Ось так, помалу із цього верховинського краю, ми «помандрували» на Іршавщину − у рідні Білки Петра Пітри. Мій старший приятель мені залюбки розказав, що це гранд-село готується до двох поважних гранд-дат: 120-ліття Кротона (Івана Сили або Фірцака) й 60-річного ювілею співака Ст. Гіги. Обидва, хоча вони із різних сфер, легенди нашої Срібної землі. Ці «білківські» відзначення, за його припущенням, також зберуть немалу кількість краян. Як член оргкомітету, покликав на ці забави і мене: якщо буду там, неодмінно напишу про зазначені велелюдно-святкові сходини. Слово за слово, і ми тепло обнялися та розпрощалися. Щасливо, Петре Юрійовичу, я був радий із вами побачитися та погомоніти. Ми обоє чесно виконали свій обов›язок − один одного про життєві справи та плани поінформували.

Михайло ПАПІШ,
член спілки журналістів України.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*