Версія для друку Версія для друку

ДЕЩО ДО ВИТОКІВ ХРИСТИЯНСТВА В УКРАЇНІ

Вкотре наголошуємо, що редакція не завжди поділяє позиції і точки зору своїх авторів. Це стосується абсолютно всіх сторін життя. Колись п'ятий Президент України висловився, мовляв, життя гарантує «Свободу слова»Савіка Шустера. Відомий фінал. Ми не гарант Конституції, свято сповідуємо один із основоположних принципів демократії. Саме тому, без змін і правок подаємо на розсуд читача наступну публікацію. Якщо хто-небудь матиме бажання опонувати автору, сторінки «Нового життя» до його послуг. 

Повальна маса людей чомусь любить і навіть хоче жити у полоні міфів та таких же міфічних переказів, цим продовжуючи стан снів власної свідомості та свого дитинства, де царює блаженство і любов, котра в реальності ллється з вуст служителів. Все підтримується і розвивається такими церковними лідерами Іршавщини, як благочинний і протоієрей Чулей. Ця ідилія прекрасно описана в його ювілейному інтерв’ю. Вчать самі не розуміючи що. Корисно було б почути відповіді на джерельні запитання.
Щоб вести мову про назву теми даного опусу, ми повинні виходити з того, що перша згадка про так звану Київську Русь появилася у істориків - Василя Татіщева та Миколи Карамзіна, у працях «История Росии» та «Истории государства Российского». Звідси і взято написане курсивом, а у них – звідки першоджерела – одному Богу відомо та тим, котрі редагували їх праці.

«Договор руських с греками»…
…3) Ежели убиет христианина (грека) русин или христианин убиет русина, оного должно умертвить на том месте, где убийство учинил. А ежели уйдет, а имеет дом, то отдать истцу все его имение и жену, и сие возьмет по закону ближайший убитого…»
5) Если украдет русин у христианина или христианин у русина и пойман будет с украденным, да представлен будет суду…». Цей Договір було складено після капітуляції християнської Візантії перед Руссю. З цього уривку видно, що (греки) християни та русини вільно проживали, в той час, на теренах обох держав, і відична Русь поважала права християн нарівні зі своїми жителями. Там не було поділу на нації - були русини і інородці-християни. Проте пізніше вихрещений у грецьку віру князь Володимир поступав інакше. Взагалі -то, при хрещені його назвали Василем, і християнам доречно було б його називати по-християнськи – князем ВАСИЛЕМ – ХРЕСТИТЕЛЕМ. Володимир (Володар Миру) чисто відичне (язичницьке, поганське – для християн) ім’я.
«Якщо не з’явиться хто завтра на ріці (для хрещення у християнську віру - авт) бідний чи убогий, чи старець, чи слуга,— то мені той противником буде». Князь київський Володимир Святославович. Літопис Руський, 6496 (988) р.
Його «дідо-стрий» – князь Олег - сто років перед тим, поступав з переможеними ним християнами не так, підкреслюючи в Договорі тих, хто тисячоліття тому проживав і проживає тепер на нашій землі. Християнство першим його применшило й знищило.
Князь Олег-віщун – надзвичайно цікава й таємнича постать в історії Русі. В дійсності керівник Ордену Сімох Тайних, скільки він жив і живе, нам не взнати ніколи. З’явився на Русі враз, присмирив розбрат і розширив межі імперії. Коли Ігор підріс, він хитро придумав своє зникнення з світової політичної сцени, на основі легенди придуманої ним.
Автору зрозуміла мета офіційної історичної української науки – міфологізація образу Володимира – котрий розпочав нищення тисячолітніх моральних укладів русинського народу, цим заклавши духовну міну на тисячоліття. Тому варто нагадати читачам реальну частину справжньої біографії „святого” Василія-хрестителя.
Володимир – чистокровний (галахічний) єврей – син жидки Малки (Малуші), ключниці княгині Ольги (дуже високої посади у князівській державі), та хозарського рабина, ім’я котрого історики навмисно заховали. На час народження Володимира князю Святославу було лише 12 років. Проте це теж ховають. Святослав його всиновив уже дорослим за проханням своєї мами і відправив князем у Новгород, де той продовжив виховання у юдея, свого уйка Добрая. Такі всиновлення виконувалися правителями неодноразово. Із-за його єврейського походження, Володимиру відмовила в одруженні полоцька князівна Рогнеда . Остання не хотіла виходити заміж за ”рабичича” – сина рабина. За це юдей Володимир поступив з слов’янським родом князя надзвичайно жорстоко. Все це добре описано в українській художній літературі 1960-80 років, метрами радянської літератури.
Захисники християнства зі своєї сторони справедливо закричать – „Автор поносить найсвятіше, що залишилось у душі народу. Окрім святенності християнства, люди не мають нічого!” А справедливість у всьому, що це таке?
Людина, котра з чистою совістю, хоче йменувати себе лише ортодоксальним християнином (не православним!), повинна б задати собі прості запитання, котрі відображають лише людську сторону запровадження візантійського віровчення на теренах Руси. Це в дійсності – чисто візантійське - віровчення має стільки назв та їх перейменувань, що щирому рядовому віруючому про це краще не знати. Тому хочу найщирішим апологетам задати запитання, на котрі думаючі голови будуть шукати, хоча б прості відповіді або обґрунтовані заперечення.
Який духовний устрій життя ми мали
до християнства ?
Хто винен у тому, що практично нічого не знаємо про свою історію, як інші народи світу про свої (греки, єгиптяни, перси, французи…) ?
Чи не ідеологія християнства, на догоду Візантії, або когось іншого, розвалила наймогутнішу на межі тисячоліть імперію світу Русь-Орду, невід’ємною часткою котрої була Київська, Московська, Сибірська наряду з Червоною, Чорною, Білою, Срібною, Підкарпатською, Поморською…?
Що таке православ’я і що криється за описаною помпезною історією хрещення, про котре цілий світ не знає нічого ? Надам окрему статтю.
Чому у світових істориків такий нібито масовий факт ніде не зафіксований ?
Чи зміг би русич, русин прийти до влади через підле братовбивство?
Чи здатен русич, русин зламати свою віру і віру своїх предків заради того, щоб підлеглому слухняному за своєю природою народу, мечем, списом і вогнем насадити чужоземне (поганське або язичницьке) візантійське віровчення ?
Чи не криється за так званим хрещенням надумана історична нісенітниця, котра прикрила геноцид Русі ?
Що керувало ним (Володимиром-Василем)? Бажання мати повну владу над людьми, котрих він боявся в дійсності, чи збільшення та зміцнення території держави ?
Проте, твердження сучасних „богобійних” істориків доводять, що з запровадженням християнства зміцніла держава, не витримує елементарної критики, бо Олег та Святослав - не християни і залишили після себе могутню імперію
Хто були вої дружин, котрі „хоробро” робили братовбивства, в тому числі й законного правонаступника князя Святослава, та духовних Провідників руського, русинського народу - волхвів-жерців - за хозарські новгородські гроші?
Насадження ортодоксального візантійсько-юдейського культу (не православного, підкреслюю!) - це була єврейська помста Володимира-Василя, духовним провідникам народу – жерцям та землі, котра його виплекала, за свою русинську неповноцінність.
Він лише виконував волю єврейських жерців.
Чи маємо моральне право обожнювати та називати святим - юдея-нечестивця, ґвалтівника, винищувача батьківських, прадідівських святинь, культури, письма та звичаїв, офіційного багатоженця, вбивцю князів і серед них Великого Київського ?
Що це за духовність, котра розпочинається насильством і закінчується ним ?
Яка це за богообраність християнства ?
Що сталося з державою, котру успадкував він та його нащадки ?
Апріорі, святим є лише Бог - ні князь, ні праведник йому не рівня. Не право людей визначати ранг смертного у рівності чи подібності Йому. Проте при Папі Римському та 15 ортодоксальних Патріархах існують офіційні комісії з беатифікації – „возведення” в ранги святості, смертних людей. І там люди „працюють на повному серйозі”, не задумуючись над тим, що ж вони роблять ? Вони ж залишать Бога безробітним. Це - животворна комедія, котра жваво виконується людьми, для людей і нібито теж на „повному серйозі.

Іван МУДРАНИНЕЦЬ,
с. Ільниця

Прокоментуй!

Ваш коментар