Версія для друку Версія для друку

Вчитель Кушниці, який ввійшов у історію

Запис у добровольці.
24 жовтня в приміщенні Державної школи розпочався запис у добровольці жителів трьох сіл: Кушниці, Лисичова, Броньки.
Виступали офіцери Червоної Армії і агітували записуватися у добровольці, казали, що разом із Червоною Армією воюють проти Гітлера і підкарпатські русини у складі Чехословацького корпусу Людвіга Свободи, який сформовано під час війни 1943 р. в. м. Бузулук із підкарпатських русинів, які перейшли кордон у 40-их роках. У корпусі Людвіга Свободи воювало більше 30 кушничан.
Йшов запис у Чеську Легію і Червону Армію. Близько 100 чол. записались в перший день.
Бохтер Федір Гецко з бубном голосив по селу: − Хліб, сигарети, сало, сир принести солдатам.
Люди зносили все, що мали їстівне для руських солдат. Пізніше обраний народний комітет допомагав добровольцям, що відправлялись у Сваляву. Транспортом, на возах відправляли хлопців.
29 кушничан загинули смертю хоробрих у Червоній Армії, в честь яких у 1964 р. в Кушниці споруджено пам’ятник, а 25 воїнів − удостоєні урядових нагород.
Народний комітет взяв у свої руки всю повноту влади, займався організацією роботи пилорами, роботу кооперації на основі «Гонді», організував хату-читальню, розробив план розвитку села Кушниця, розподіляв допомогу і посівні матеріали, цукор, жито, овес, кукурудзу від Російської Армії сім’ям добровольців і найбіднішим селянам. Потім кожна сім’я добровольців дістали по 1 л. олії, перед святами − муки по 34 кг.та ін.
Сім’ям добровольців , які були безмаєтні, дістали по реформі землю мадярських окупантів, потім дістали для обробітку єврейську землю.
Згідно розпорядження голови Іршавського Народного комітету про розподіл зерна між сім’ями добровольців Радянської Армії під числом № 1856-45 вказувалося, щоб протягом трьох днів вибрати зерно в окружному кооперативному складів Іршаві розділити його між сім’ями добровольців Красної Армії з розрахунку по 33кг зерна на сім’ю.
Народний комітет
За словами вчителя Михайла Гайнаса, в Кушниці перед приходом Червоної армії вже існував таємний народний комітет. До його складу входили В. І.Кікало, Андрій Гецко, Дмитро Гецко, Василь Поп’янош і Василь Радь та інші.
24 жовтня відбулися відкриті збори, на які прийшли найбільш активні жителі села.
В Народну раду (включили) вибрали:
В. І. Кікало – голова;
Ілля Попович – секретар КПЧ;
Михайло Васильович Гайнас – вчитель;
Іван Михайлович Гецко – активіст, землероб;
І. Ю. Лижечко – робітник лісопильного заводу;
Юра Гецко.
Перші кроки нової влади: приведення в порядок дороги, ліквідувати ями від мін, відновити роботу лісопильного заводу (був мадярами підірваний котел), організували хату-читальню.
Завод відновив роботу. Замість магазину «Гондя» організували кооперативний магазин, організували Народну міліцію на чолі з начальником М. В.Гайнасом.
Щоб був порядок у селі, допомагали сім’ям добровольців, транспортом, відправляли їх в Сваляву. У Сваляві новобранців вчили 3-4 дні військову справу, і відправляли добровольців на фронт.
На озброєнні Народної міліції було 10 гвинтівок. Пізніше, з лютого 1946 р. вона була підпорядкована НКВС УРСР.
Крім того, на території області діяв підрозділ СМЕРШ, які арештовували чоловіків угорської і німецької національності, а також колишніх урядників мадярської влади і депутатів парламенту, частину інтелігенції, і відправляли в спеціально створені табори, в т.ч. і в м. Свалява. Звідти їх відправляли на перевиховання на режимні підприємства хімічної промисловості Донбасу, які підпорядковувались НКВС, де вони змушені були працювати більше трьох років.
Тож на відміну від більш демократичної у 1920-х роках зміни мадярської на чеську адміністрацію без ніяких репресій, навпаки чехи у зв’язку із відсутністю вчителів і спеціалістів просили всіх прийняти присягу на вірність Чехословаччині і продовжувати працювати. Совіти міняли всіх керівників, а угорців чи німців, як правило, ще й переслідували.
Народна рада складала списки жителів села, яким нова влада обіцяла надати безоплатно муку і цукор, нафту (гас), посівні матеріали в першу чергу сім’ям добровольців і бідняків, за вказівкою з окружного Народного комітету з Іршави, яким керували Амброзій Гудь та Василь Фущич − члени КПЧ. Збирали підписи за возз’єднання Підкарпатської Руси із Радянським Союзом (Росією). Переважна частина дорослого населення була малограмотною.
Як відомо, зразу після визволення нашого краю політруки Червоної Армії разом з комуністами швидко створювали Народні комітети, вербували в Червону Армію і організували масові акції з петиціями за «об’єднання з українськими братами на другому боці Карпат».
Делегація, очолювана соціал-демократом Франтішком Нємцовим, направлена чеською владою із Лондона на Підкарпатську Русь, щоб «обновити туй чехословацьку державність, в кунци новембра 1944 р. била самозванов Народнов радов Закарпатської України в ультимативнуй формі предупреждена, обы за три дні в крайї її не було».1
Фактично запис в добровольці на території ЧСР, чужої для СРСР країни, було порушенням міжнародного законодавства.
За словами Михайла Мінського (воїна-добровольця), та інших опитаних зі списків в заголовках ніби для одержання продуктів сяяв заголовок за возз’єднання з Українов.
Цю підміну виявили пізніше. Однак вголос про це, в той час, боялися говорити та і списки відправлені в Іршаву.
На з’їзді Народних Комітетів Підкарпатської України в м. Мукачеве були обрані такі делегати з с. Кушниці:
Гайнас Михайло Васильович – член окружного комітету в Іршаві, начальник Народної міліції с. Кушниця, вчитель.
Кікало Василь Іванович – голова Народного комітету с. Кушниця.
Лиженко Іван Юрійович – робітник лісообробного заводу.
Гецко Іван Михайлович – активіст комітету.
Делегати їхали в Мукачево через Сваляву на возі. Біля кінотеатру в Мукачеві було багато військової охорони.
Про сам з’їзд і рішення, які там приймалися, хто і як голосував, делегати не розказують і не пам’ятають. На з’їзді Народних Комітетів Підкарпатської України в м. Мукачеве 26 листопада 1944 р.були обрані вищеназвані делегати з с. Кушниці.
Народна Рада Закарпатської України (далі НРЗУ) проголосувала за Маніфест про возз’єднання із Радянською Україною. Упродовж наступних місяців Закарпатська Україна, пройшовши статус перехідного державного утворення, стала типовою радянською областю. Одним із перших нововведень НРЗУ став декрет номер 4 «Про усунення мадярських і німецьких написів зі всіх публічних місць» 29 листопада 1944р. (Вісник НРЗУ.30 жовтня1944 р. Число 1.С.4.)
В 1944-1945 р. значну частину нотарських архівів с. Кушниця, можливо, за вказівкою зверху, що були на угорській мові, викинули з приміщення сільського комітету (нотарського уряду) у двір і через кілька днів підпалили. Тобто не лише зірвали з архівних обложок мадярські написи, але й без ревізії викинули.
Вже після I з‘їзду народних комітетів жителька с. Кушниці Ганна Петрівна Вовканич у складі делегації від Закарпаття була в Києві.
З 25 лютого 1946 р. на території Закарпаття почали діяти закони Української РСР. Також пізніше відбувалися вибори до рад всіх рівнів.
Нові депутати-урядники сільради можливо, за вказівкою з верху у 1947 р. вирішили знищити шляхом спалювання на вулиці всі нотаріальні документи, в т.ч. і по землі, банківські, заставні та інші, які знаходилися на нотарському уряді.

Василь ГЕЦКО.

Прокоментуй!

Ваш коментар