Версія для друку Версія для друку

Усе життя – на номері

У його дев’яностоліття декілька видань краю виділили життєпису цієї надзвичайно цікавої людини цілі газетні полоси. Основну увагу журналісти безперечно звертали на професійну діяльність імстичівського довгожителя. Зосереджений і цілеспрямований фокус працівників засобів масової інформації пропустив мимо одну, але доволі важливу сторону у долі Амброзія Васильовича Сенини. А саме полюванню на рідних просторах віддав та й продовжує віддавати свою наснагу вже понад сімдесят років.
У 90 – із ТРОФЕЄМ
…Син, не без жартівливої іскринки у словах вже вкотре з того часу переповідає історію минулого мисливського сезону. Учасники полювання вийшли в поле. Перші заморозки за ніч срібним інієм на ранок відкрили перед мисливцями мальовничу картину, на яку ті проте, менш за все звертають увагу. Хоча запримітили і поміж собою тихо перемовлялися: «Як це старий Амброзій стрілятиме, рушницю тримає в руках на яких ще давні радянські ватні рукавиці із одним пальцем». Але як і годиться, на номер поставили. Коли ж піднятий собаками у політ фазан неушкодженим від неприцільних пострілів кількох молодших, навіть від сина Амброзія Васильовича членів низового мисливського колективу, старий Сенина зубами притримавши рукавицю правиці, влучно «дістав» золотистого птаха вже на максимально можливій відстані.
Хто знає середовище захоплених цим видом спорту людей, може доволі реально уявити реакцію колег – як на тих, хто промахнулися на цей раз та щирі похвальні відгуки на стабільну, не дивлячись на вік, удачу Сенини.

Династія голів мисливців

Амброзій Семенович належить до числа тих довгожилетів на Іршавщині, які і досі зберігають ясний розум, чітку і чіпку пам’ять і, що найголовніше, охочі до спілкування із різновіковою аудиторією співрозмовників. До того ж маючи за плечима багатий на події життєвий тракт, він тактовно утримується від крайніх оцінок, не оминаючи при цьому їх принциповості.
Офіційна історія імстичівських мисливців пишеться із періоду Чехо-Словацької Республіки.
− За чехів прийшли пару мисливців у Імстичово, − веде розповідь про давнє Амброзій Васильович, − відібрали собі пару помічників. Серед них виявився і батько (вітчим) Амброзія Сенинни Іван Семенович Шляхта. Він був 1906 року народження, тож уже в зрілому віці долучився до цієї захоплюючої справи. Його ж і обрали місцеві мисливці своїм головою. Правда, очільництво Шляхти виявилося не таким уже й довічним.
− Мадяри колектив розігнали, − веде далі нитку своїх занурень у минуле Амброзій Васильович. – Лишили лише в Білках. Там головував Ливко. У нас тоді було звіроти всякої, від свині – до оленя. Якоїсь зими пішли в хащу, Ливко вбив оленя, на санях у Білки везли.
Вже після визволення краю, головою Українського товариства мисливців та рибалок в Іршавському районі став Петрашко. У Імстичові тоді було всього кілька мисливців: Іван Шляхта, Петро Добра, Іван Роман, Іван Биба. В один із приїздів Петрашка в село вирішили долучити до справи ще кількох чоловік. Із восьми членів новоутвореного низового колективу головою обрали Івана Шляхту.
Спогадами Амброзій Васильович спрямовує нас на сімдесят років назад, коли його у 1950-ому призивають на строкову військову службу на Чорноморський флот. Повернувся додому через чотири роки, коли важко захворів батько. Середина 1950-их стала для Амброзія Сенини поворотним у долі. Розпочинає трудову діяльність на робочому місці батька. Невдовзі в Імстичово приїхали голова районної ради УТМР Петрашко і секретар райорганізації Іван Микита, з рекомендації яких головою низового колективу обрали Амброзія Васильовича. Цю почесну, але далеко не легку громадську місію Амброзій Сенина гідно виконував 27 років. Серед іншого, про що з гордістю зробив заувагу цей літній і найстарший мисливець, якщо не в Закарпатській області, то в Іршавському районі точно – це доволі довготривале функціонування сільського мисливського магазину. В ньому продавали рушниці, набої, порох, патрони.

ЛИСТ БЕЗПАРТІЙНОГО СЕНИНИ В ЦК КП УКРАЇНИ
Вище вже було згадано про багатющу фауну мисливських угідь Імстичівського низового товариства. Слава завжди має дві сторони. Тож і в цьому випадку вона їм вийшла трохи боком. У 1968-ому році волюнтаристським рішенням їх об’єднали із сусіднім Білківським. За декілька років у імстичівських лісах звірки поменшало неймовірно. Білки, село що завжди мало владне лоббі, тож протести приєднаних, судячи з усього, просто глушилися силами районних можновладців. Здавалося, виходу немає – доконають добрі сусіди.
Але – ні!
Знайшовся відчайдух, якому вистачило і клепки в голові і сміливості. У листі до найвищого органу влади, що тоді керував в Україні всім і всіма – в Центральний Комітет Комуністичної партії України – безпартійний житель гірського села Імстичова Амброзій Васильович Сенина виклав суть справи чітко і ясно. Грім грянув. Лист розглядали на черговому пленумі Іршавського райкому партії із усіма належними наслідками. Перший секретар РКА.Й.Червінський, сам заядлий мисливець, оголосив із трибуни про необхідність відокремити, як самостійний, Імстичівський низовий колектив.
– Ми самі собі стали ґазди, – продовжує вертатися у середину 1970-их років Амброзій Васильович. – Уже, порадившись між собою, визначали де маємо робити угіддя, заповідні зони для відтворення звірини.
У тайстрах носили струча у віддалені ближні урочища – Дубовий, Павлів, Юриців та інші.
За стараннями не забарився і результат. Невдовзі знову появилися і олені, і кози, і кабани. – Високо цінити те, що маємо, – продовжує настоювати на цьому принципі Амброзій Сенина.
Приростало не тільки в лісі. Збільшувалася і чисельність мисливського колективу – їх стало п’ятнадцять. Полювали в основному на зайця, лисицю. За лисицю тоді, до речі, держава виплачувала 120 карбованців. На той час то були немалі гроші.
Амброзій Сенина у нашій розмові особливо наголосив, що тоді член УТМР сплачував 3 крб. – вступні і 30 копійок коштувала відстрільна картка. Ці копійки Амброзій Васильович вносив, як то кажуть, із свого жеба – ганьбився просити таку дрібноту від цім борів.
Мисливський сезон відкривали 7-го листопада, а закривали 1-го січня.

ПРИТРАФУНКИ І СЕРЕНЧА
У народі стійко тримаються думки, що всі мисливські оповідки явно, скажемо так, перебільшені.
Проте, як не повірити такому поважному і статечному чоловікові, уже самий вік якого викликає шанобливість, як Амброзій Васильович. У загашнику його пам’яті безліч історій: повчальних, неймовірних, небезпечних, смішних… Одним словом, всіляких. Деякими із них він поділився і з нами. Амброзій Васильович називає їх надзвичайно колоритним словом – притрафунки.
***
– Був такий вдалий, доста вдалий охотник – Іван Легінчук. Пішов із сином собі окремо від нас. Взяли з собою собаку гончу– Діну. Нижче Дубового та вигнала на них велику свиню. А патрони вони взяли лише на лисицю і зайця. Один постріл. Другий. Після того – кабан повернув.
Єдиний випадок, коли не вбили.
***
– Взяли ліцензію на кабана. Поранили і свинча крутилося між нами на ширині. Стріляти не могли. Олександр Попович скочив на нього, так той му литку розорвав.
***
На привалі:
– Дай ми фінджу води, та наллю ти погар вина.
***
– Райком партії до нас раз уйшов на охоту. Сніг – до шиї. Білинець (тодішній голова колгоспу) трактора, сани дав. Голова райвиконкому Ващинець, міліція. Коротше вбили шість чи сім оленів, кози.
***
– Був у мене давній, ще з молодості друг – Василь Петрович К. Працював у райкомі. Теж мисливець. А приписаний був до нашого колективу. Купив він якось ліцензію на цапа. І от одним пострілом завалив двох – не одного. Боже милий. Як тот чоловік переживав, ош що тепер буде.
***
– Три роки тому став я на своє місце. Господи, Боже, поможи. Ош оби на ня щось уйшло.
Виходить – красива, кругла молода свиня. Перший раз – осічка. Другий – тоже. Тричі клацав. Купив давно був у Чехії много патронів. Підвели. Четвертий як зарядив, кабан уже далеко був.
Уйшло на ня, а серенчі не було!
***
Минулорічного сезону найстаріший мисливець Іршавського району Амброзій Васильович Сенина здобув фазана, з якого і розпочали оповідку про нього та й зайця.
P.S.
За рамками цієї короткої оповідки залишилося чимало фактів про інші сторони життя Амброзія Сенини. Сподіваємося на продовження спілкування із довгожителем.

Михайло ІСАК

Прокоментуй!

Ваш коментар