- Нове життя - https://nz-ir.com -

Вчитель Кушниці, який ввійшов історію

Біографія Гайнаса Михайла Васильовича
Народився 7 січня 1911 р. в с. Кендирешово (Кополовці ) в сім’ї селянина. Дванадцята дитина в сім’ї. Двоє закінчили гімназію за часів Чехословацької республіки, інші здобули освіту за часів СРСР. Михайло Васильович закінчив гімназію, а після – вчительську семінарію в м. Мукачево, спеціальність «Російська мова», після цього працював у с. Латірка, зараз (Свалявський р-н.) Воловецький р-н.
Після демобілізації з Чеської армії працював на посаді вчителя державної народної школи с. Кушниця з 1-го вересня 1938 р. до 29 червня 1945 р.
Гайнаса Михайла Васильовича в 1941р. звинуватили в тім, що він заважає організації угорських класів в Кушницькій школі. Крім того, за доносом, ніби він з доктором Баторі в с. Кушниця збирає підписи, щоб приєднати Подкарпатську Русь до СРСР, порвали на квартирі в м. Мукачево портрет Кормчого Хорті. За доносом був заарештований і підданий суду Кошіцької королівської прокуратури. Завдяки підкупу поліцейських свідків був звільнений.
Із 24. 10. 1944 р. − член Народного комітету с. Кушниця, з 10.12.1944 р. обирається начальником сільської міліції с. Кушниця, а пізніше −делегатом Першого з’їзду Народних комітетів Закарпатської України. З листопада 1944 р. − член окружного комітету в.с. Іршава.
14 серпня 1945 р. направляється для організації народної середньої школи в с. Підгорянах – Мукачево. В березні 1946 р. обирається депутатом Мукачівської міської ради, після виходу на пенсію працював 11р. в Мукачівському будинку-інтернаті для ветеранів праці. Нагороджений численними медалями, в т.ч. «За доблесний труд».

Спогади Гайнаса Михайла Васильовича – вчителя
Коли я прийшов навчати дітей у с. Кушниця, то побачив в основному дерев’яні хати, покриті гонтом. Там були і найстаріші невеликі хати без стурназів, котрим було вже 80 років, новіші – дерев’яні хати трохи більші з стурназами, котрим було 40 років, крім того були порівняно кращі від основної частини селян єврейські хати. Почали селяни будувати хати і з вальків.
Були нові три довгі хати великі, покриті черепицею, недавно зведені. Це хати Проця та Павелки, що навпроти церкви, в якій вчилися діти. Населення, за винятком чиновників і євреїв, одягалось у домотканий одяг.
У 1930 р. робітники, що працювали в лісовій галузі, за зарплату змогли купувати муку і одяг для сім’ї.
До того часу одяг в сільських сім’ях був домотканий. З травня по вересень сільські діти ходили до школи босі. В осінній і весняний час − в постолах.
У 1938 р. у в Державній семирічній народній школі села Кушниця, яка відкрилася у 1931 р., навчалося 360 учнів, в тому числі − 104 єврейських дітей, яких вчили чеською мовою (чеська школа). Діти навчалися в 4-ох окремих будівлях.
Вчилися діти також із Лисичева та Броньки у старших класах (6 класів).
Мова викладалася карпаторуська: було 6 учителів чеських, 7 учителів карпаторуських, плюс ручну працю викладала викладачка – емігрантка з Росії пані Марія Медведєва. Всього налічувалось 13 класів.
Кушницька школа посідала 4 місце в районі після Білок, Довгого та Іршави.
У чеських школах для дітей безоплатно давали зошити і ручки. Хоч коштів не вистачало на підручники, кушницький доктор (лікар) Баторі дав 1500 корун, щоб купити підручник для бідних дітей, допомагав і Червоний Хрест. Доктор Баторі просив з Праги допомогу, і один раз вислали для школи зошити. Була бібліотека, в школі, крім загальнонавчальних курсів, організовувалися різні гуртки співу, спортивний і театральний, в яких вивчали колядки і ставили сценки на релігійну тематику.
У 1939 р., з приходом на Закарпаття хортиської влади за вказівкою зверху, сільський нотар (мадяр із Росвигова) та жупний нотар Андрей Каро хотіли організувати в с. Кушниця мадярську школу. Всі русини відмовились підписуватись. Євреї також відмовились. Було лише 7 підписів за угорську школу. Єврейські класи передали до карпаторуських. Вчителя Гайнаса звинуватили в тому, що він перешкоджав організації мадярської школи, якої так і не відкрили до кінця війни.
Відвідавши с. Кушницю на початку 80-х р., був дуже радий тим соціальним і культурним змінам, які відбулися за 40 років при радянській владі, – записав у його рідному селі Кополовці у 1985 р. Гецко В.І.
– Наприкінці літа 1985 р. ми, разом з Гайнасом М.В., на легковому автомобілі з с. Кушниця, де він відвідував своїх знайомих, привезли його додому в с. Кополовці . В свої 74 роки він середнього росту , ще досить активний чоловік з доброю пам’яттю розказував про своє учительство і визволення с. Кушниця в 1944 р.

Спогади про визволення Кушниці.
У 1944 р. на Кушницю і її околиці в урочищі Кривий англійською авіацією було скинуті 5 бомб, а також обстріляно з кулеметів. У 1944 р. на залізничний вокзал скинули 2 бомби, від яких загинуло 4 людей. В навколишніх лісах діяв партизанський загін ім. Ватутіна, командиром якого був І.Г.Мельников. Жителі села допомагали партизанам.
Хоч оборонна лінія «Арпада», яку збудували хортиські війська для зупинки наступу Червоної Армії і не проходила через с. Кушниця, а була і в Міжгірському районі. Мадяри рили окопи біля школи в с. Кушниця. Вони воювати не хотіли. З гвинтівками через плече, без дисципліни гризли кукурудзяний хліб, пішки без строю рушили в сторону Довгого, щоб не бути оточеними, бо руські прорвали лінію «Арпада», і з Хуста рушили на Довге.
23 жовтня 1944 р. угорські сапери під командуванням їхнього майора замінували в 3-ох місцях дорогу зі Сваляви на Хуст. Був замінований і підірваний міст довжиною 14 м. через р. Боржава під горою Круглою, та міст через р. Лисичанку довжиною 10 м., заміновані парові котли підірвані на лісозаводі.
23 жовтня ввечері о 4-ій год ранку з Лисичова з’явилися 5 чоловік – розвідників.
− «Наші руські», − почали шептатися селяни і зустріли їх, радісно несли кендеричаний хліб, жони несли молоко і продукти.
Однак в нижньому кінці села, на території заводу були угорські солдати. Між розвідниками Червоної Армії і мадярами відбулася перестрілка, в результаті якої було легко поранено 2-х солдат.
Розвідники вернулися назад у Лисичово. Вже стемніло. 23 жовтня, о 9-ій годині вечора, старий Прийма поставив чоловіка як чергового, чекати руських на дорозі. Підготовили паленки і ковбаси з «Гонді» .
Прийма в постолах тихо, щоб не чути: «Ідуть партизани – жінки в розвідку». Лейтенант з червоними зірками і майор. Зайшли на фару. Майор розстелив карту на столі і питає:
− Где Долгое?
− Где Керецька?
− Где Свалява ?
− Покажите на карте.
− Вы кто будете?
− Я священик, я директор школи Гайнас.
Показуємо на карті Довге, Керецьки і Сваляву. Пропонуємо сигарети, горілку.
Отказываемся от умощений, − і виходять майор з лейтенантом.
Легка мінометна рота з Міжгір’я перейшла в Лисичово, а потім розділилися в сторону Сваляви і на Іршаву.
Десь через годину повертається російський майор і лейтенант, дає 2 банки мадярських консерви і горілку.
Перед цим радянські солдати зловили мадярських мінерів, що мінували перехрестя, і автомашину з мінами.
В селі на вулицях виставлені пости, нікуди не дозволяють вийти.
Майор з лейтенантом випили, закусили, потім лейтенанта взяли на нічліг.
Ранок 24 жовтня.
− Ну директор! А ну-ка отведи нас к церкви, − каже радянський майор, середнього зросту, повнуватий.
Підходить чорний чекіст у кожанці: виголений, підтягнутий.
− А ты кто будешь?.
− Я священик, я директор народной школы Гайнас.
Біля церкви, шикувалась 1 рота (близько 150 солдат), які прийшли з Міжгір’я в Лисичово 17 Гвардійського відділення Карпатського стрілецького корпусу і заспівали похідну пісню.
Зібралися жителі Кушниці по-святковому одягнуті, з квітами і дивилися на руських солдат.
− Направление на Долгое! Прошу боевую песню запевать! − послідувала команда.
Падав дощ, міст розбитий.
Жителі Кушниці і Лисичова допомагали перетягувати 45-міліметрові гармати (канони) через ріку. Де тяжко йшли машини з Довгого й Хуста в напрямку Сваляви, люди допомагали.
Радісній зустрічі народ радий. Через ріку в об’їзд моста помагали перетягувати техніку.
Мадяри закопали солонину за с. Довге біля токарів, і молдавани (токарі) показали руським солдатам, де закопана солонина.

Василь ГЕЦКО.