Версія для друку Версія для друку

Смарагдове весілля

Смарагдове весілля – велике і радісне свято. Його відзначають Богом дані сім'ї. Чоловік зазвичай дарує цього дня дружині прикраси із смарагдом, а діти та онуки турбуються про святково накритий стіл. Не кожному дано стільки прожити разом, особливо тепер, коли кількість розлучень переважає кількість весіль.
У далекому 1965 році, 27 жовтня, стали на рушничок щастя Петро Пітра з с. Білки та Юстина Шпонтак з с. Дубрівка Ужгородського району. Весілля відбулося якраз на день народження молодого на малій батьківщині молодої. Грав ромський оркестр з ресторану «Верховина» м. Ужгород, що на площі Театральній. Саме тому, напевне, і везе їм в житті.
А познайомилися вони у студентські роки. Це було під Новий рік. Площі й будинки Ужгорода іскрились яскравими вогнями, з вікон квартир виглядали заквітчані ялинки. Панував святковий настрій. 30 грудня Петро познайомився з веселою, бойовою, розумною дівчиною Юстиною, яка погодилася зустріти з ним новорічне свято. Дістала із сумочки клаптик паперу і написала на ньому номер будинку, під'їзду, квартири. Радості не було меж. Усю ніч думав, що ж подарувати їй і про що говорити у радісний святковий вечір. А вже наступного ранку зайшов в універмаг, потім у книжковий, ювелірний і квітковий магазини і аж тільки надвечір придбав бажану річ. Потім мов на крилах полетів до коханої. Нашвидкоруч вийняв папірець, ще раз глипнув на гарно виведені слова... Назустріч сунула юрба дітлахів, які гралися у сніжки. Петро і поцікавився, де живе Юстина. Один із малюків підвів його до будинку, попросив натиснути на кнопку. За дверима почувся дзвінок. Через хвилину – другу на порозі з'явилася дівчина з усміхненим милим обличчям. То була Юстина.
Тої ночі, згадує Петро Пітра, вони прогулювались по набережній Ужа, довго сиділи на лавці, яку назвали Щасливою (вона й досі там стоїть). Лавка й справді була щасливою, бо Петро і Юстина пов'язали свою долю на все життя.
Із того дня вони потоваришували. Петро закінчив університет за спеціальнісю «історик», а Юстина стала студенткою німецького відділення факультету іноземних мов.
Жити молодим спершу довелося в Сваляві, бо Петра направили туди на посаду кореспондента-організатора районного радіомовлення. Мав ще уроки у вечірній школі. Таке направлення було закономірним, а, може, й першим покликанням Петра Пітри, бо в іршавській районній газеті «Нове життя» друкувався ще школярем, мав чимало публікацій у обласних виданнях, співробітничав в обласному радіомовленні.
У Сваляві молода сім'я прожила недовго. Петрові прийшла повістка з військомату. Знаменитий батько не став вигороджувати сина від армії, хоча й мав можливість це зробити, бо для цього були вагомі підстави...
– В армії, – розповідає Петро Юрійович, – я щодня одержував по 2-3, а то й 4 листи. А вже впереддень Міжнародного жіночого дня 8-го Березня товариші по службі перед строєм привітали мене із народженням ... сина. Назвали первістка на честь діда, Юрієм, а коли народився другий, дружина настоювала назвати Петром.
Після звільнення в запас Петро Пітра повернувся додому. Пішов працювати в райком комсомолу. Дружина після закінчення вузу почала працювати в Неліпинській середній школі, потім у Загатській та Білківській середніх школах. У січні 1982 року її призначили заступником директора Білківської середньої школи з навчально-виховної роботи. На цій посаді вона пропрацювала 20 років. Чимало її вихованців стали вчителями школи. Тепер серед її випускників можна зустріти юристів, вчителів, працівників правоохоронних органів і багато інших професій.
Юстина Іванівна – відмінник освіти України, спеціаліст вищої категорії. Була учасником двох народних ансамблів пісні і танцю – «Кукурудзовод» і «Верховина».
Із райкому комсомолу її чоловіка Петра спочатку перевели у Загаття, де був заступником голови колгоспу і партійним секретарем, а опісля довгі роки займав таку ж посаду в рідних Білках. Запроваджені ним відзначення Дня села продовжував і на посту голови Білківської сільради. Чимало добрих і корисних справ зробив також на посаді директора Білківського міжшкільного навчально-виробничого комбінату.
Усе своє життя П.Ю.Пітра збирає матеріали про історію села і своєї родини, проявив себе справжнім спеціалістом музейної справи. На основі зібраних матеріалів написав і видав книги «Білки. Славетне село, славетних родин» та «Білки. На берегах долі».
Час спливає швидко. Згадуючи про минуле, дивимося в майбутнє. У ці осінні дні Юстина Іванівна та Петро Юрійович справляють ювілей із двох п'ятірок свого спільного життя.
Понад усе вони цінують сім'ю. Виховали двох синів – Юрія та Петра. Дали їм вищу освіту. Радуються невісткам Нелі і Аллі, внукам. Юрик закінчив інженерно-технічний факультет Ужгородського національного університету, Феріко – Білківський аграрний ліцей за спеціальністю «газоелектрозварювальник», Петро навчається на факультеті міжнародних відносин УжНУ. А внучка, Яночка, закінчивши Львівський національний університет ім. Івана Франка за фахом «міжнародні відносини», працює в Посольстві України в Польщі, вийшла заміж за Крістіана і в переддень смарагдового весілля подарувала дідикові Петрові та бабусі Юстині хлопчика, якого назвали Веніаміном.

Василь ШКІРЯ.

Прокоментуй!

Ваш коментар