Версія для друку Версія для друку

Ольга Рішаві та її друзі

За переписом 1930 р., в с. Кушниця нараховувалось 465 будинків, в яких проживало 2268 жителів. Русинів – 1851 чол., чехів – -21, угорців –10, євреїв – 321 чол., іноземців – 35.
В центрі села розміщувалось 427 будинків, де проживало 2097 жителів, (більше 60 будинків), кілька сімей швабів-німців
В 1927 р. австрійська фірма «Найман і Гольштейн» будує в с. Кушниці дизельну електростанцію на дровах. А в 1928-1939 р. ця фірма також будує лісопильний завод на кошти французького банку «СЛАБОЙС», на якому з бука пиляли доски і відправляли поїздом для будівництва кораблів, виготовлялась фріза. На переробці деревини було зайнято 100-150 чол. Директор заводу мав прізвище Штіц, а заступник був Лахнич.
Для обслуговування вищеназваних підприємств, які використовували новітні для того часу технології, фірма найняла численних спеціалістів – 21 чоловік, в тому числі й інженера Рішаві, який разом з жінкою Ольгою приїхав з Моравії у 30-их роках 20ст. Угорські ж спеціалісти лісової галузі після 1921 р. (майже 20 чоловік) виїхали в Угорщину. Недалеко від залізничної станції Кушниця за рахунок лісопильного заводу був збудований двоквартирний дерев'яний будинок на два входи, земельними ділянками менше 3 соток на квартиру. У першому будинку із 30-их р. жила Ольга Рішаві з донькою, в другій квартирі будинку із 60-их років – син з жінкою-угоркою, в наступному – сім'я Смерековських, жінка Магдалина, що працювала в дитсадку, її чоловік працював у лісокомбінаті інженером, з якими вона дружила. Сусідній від вулиці, збудований в 60-их роках («коцка») будинок мав головний лікар кушницької лікарні Загадайко.
Син О. Рішаві працював у Кушницькому лісокомбінаті інженером, мав хобі – фотографував, мав доньку від першої дружини. Син у 70-их вдруге женився на українці і поїхав з нею на її батьківщину на схід України, можливо, в Київ..
Ольга Рішаві була високоосвіченою жінкою, викладала уроки на фортепіано для дітей інтелігенції с. Кушниця. Римо-католичка. Якщо до радянської влади колом її спілкування була баронеса з с. Березників, були жінки чехів та угорців, що працювали на лісопильному заводі та в лісовій галузі в с. Кушниця, Довге та шваби-гаморники с. Лисичево, які відвідували римо-католицьку церкву в с. Довге.
Вже в радянські часи найкращими подругами була Ольга Здеба, яка в один час із Ольгою Рішаві зі своїм чоловіком-інженером у 1927 р. оселилася в с. Кушниця. В 1936 р. Ольга Здоба з чоловіком через кризу емігрувала у Францію на роботу. Пізніше Ольга Здеба повернулася в с. Кушниця. Вона мала доньку, що носила прізвище чоловіка – Скрип. У радянські часи жінка чеського інженера Ольга Рішаві не була на виду, не засідала в президіях а була скромною. Тим більше і вік за 50 років, тож одягалася скромно і елегантно, а після смерті чоловіка – в одежу переважно темних відтінків, добре готувала, красиво вишивала.
На стінах в кімнатах були її вишивки та сімейні фотографії з її чаловіком і дітьми. Багато читала, мала свою невелику бібліотеку до 100 книг. Частим гостем у О. Рішаві був працівник лісокомбінату ветфельдшер Василь Дмитрович Гецко /Палків/, котрий після звільнення з лісокомбінату зайнявся самоосвітою, щоб досягти успіхів у лікуванні травами, він лікував О. Рішаві і дружив з її сином, бо сам займався короткий час фотографуванням. Він виписував медичні журнали на чеській,угорській та російській мові, також читав зі словником німецьку, збирав для музею старовинні речі. Вів переписку з професорами Ужгородського університету. Його батько (лісник у графа Телекі) Дмитро Гецко (Палків). До речі, перед революцією Дмитро Гецко – засуджений за межовий спір, в результаті чого з гвинтівки поранив свого брата, сидів у одній камері з Бела Куном – лідером Угорської революції /1907р в м. Коложвар, що в Трансільванії./.
Сам же Василь Дмитрович Гецко був призваний в угорську армію і служив артилеристом три роки на горі Гелерт у Будапешті. У вільний час солдатів водили в музеї на екскурсії, читали лекції про історію Угорщини та вчили угорську і німецьку мови, якими він добре оволодів. Не раз їхні позиції піддавалися бомбардуванню англійською авіацією.Після здачі в полон їхньої частини у 1945 р. воїнам Радянської армії працював перекладачем у радянській армійській частині, допомагав полоненим з харчами русинам у військовому таборі. Тож, маючи лише сім класів реальної освіти і великий життєвий досвід, знав кілька іноземних мов, самовдосконалювався в народній медицині – в лікуванні травами. Був цікавим співбесідником. Закінчив після війни курси ветфельдшерів, працював у Кушницькому лісокомбінаті, де використовували коней у лісорозробках. Василь Дмитрович лікував коней.
Василь Дмитрович Гецко, котрий після звільнення з лісокомбінату зайнявся самоосвітою, щоб досягти успіхів у лікуванні травами. До нього йшли хворі не лише з Кушниці, але й інших сіл. Ольга Рішаві писала вірші німецькою, однак у селі про це могли знати лише її друзі, а, можливо, і сусіди, з ким вона спілкувалась, та листоноші, які приносили їй листи з великих міст СРСР та з Німеччини, з газет і журналів, де друкувалися її вірші. Лише наприкінці життя про неї як про поетесу, що писала вірші німецькою знали в школі. В останні 25 років життя Ольга Рішаві часто спілкувалась з учителькою іноземних мов Кушницької школи Ганною Праць /Гецко/. Ось як згадує про О. Рішаві учениця гри на фортепіано Алла Праць /Роман за чоловіком/: «У старенької самотньої поетеси був пес на ім'я Дюсі, якого вона дуже любила. Навесні, коли я приходила на уроки, ми відкривали ставні на вікнах і вимивали підвіконники, прибирали в кімнатах, допомагала їй заносити дрова. Часто відносили на пошту її листи з посланнями в різні журнали та до рідних. Разом ішли прибирати могилу її чоловіка, що похований на кладовищі Дуброва у Лужку. Ходила в магазин за продуктами.
Радянську владу О. Рішаві прийняла добре, хоч і чула про репресії німців та угорців на Закарпатті, про які вона знала, однак бачила і великі соціальні зміни в селі, тож і її вірші хвалили ці зміни та описували на німецькій мові красу рідної природи. Так само як це робили засновники закарпатської школи живопису Бокшай та Ерделі, які були частими гостями на пленерах в «Закарпатському Барбізоні» – так називалися передгір’я Карпат в Іршавському районі. Їхні картини з видом полонинських вершин прикрашали громадські будівлі, в т.ч. і вокзали області. Картина Бокшая, де зображено літні сінокоси і збирання в пласти сухого сіна у вже готові копиці, на фоні Вівчарика з червоною черепицею на даху в урочищі Попівка в с. Кушниця. Така картина на початку 21 ст. висіла в кабінеті заступника голови ОДА І. Рогача.
Останні роки свого життя Ольга Рішаві провела в лікарні, де за нею доглядали і годували, і з вікна своєї палати вона бачила вищенамальований пейзаж в природних барвах, що могло нагадувати їй про дитинство і образи рідної Моравії. Близьких і родичів поетеси у селі не залишилося. Вона була останьою із тих німецьких ремісничих поселенців лісової справи, які вже у 18ст. почали освоювати лісові багатства Мараморощини, піднімали культурний рівень русинів. Похована на сільському кладовищі на плато Керечанці.

Василь Гецко.
Записав від учительки іноземних мов Г. І. Проць /Гецко/

Прокоментуй!

Ваш коментар