Версія для друку Версія для друку

Юрій Ломага: «Ужитті я найбільше цінував вірність друзів»

Юрій Ломага із Броду належить до тих, хто прожив свій вік не марно, йому є що згадати, про що розповісти. Про це свідчить і його нова книжка «Краю рідний», яка днями побачила світ у мукачівському видавництві «Карпатська вежа». А висловлює він свої почуття у поетичній формі. В одному з віршів він так і написав:
Дорогу правди й добра я шукав,
Гідність людини нізащо не проміняв,
Вірність друзів − завжди цінував,
І на долю свою не нарікав.
За час роботи на культурноосвітній ниві друзів у нього було й справді багато. Годинами може розповідати про тих, з ким пересікалася його доля. Це відомі в Україні і за її межами співаки, композитори, диригенти і письменники. Неодноразово доводилося спілкуватися із заслуженими працівниками культури Василем Габорцем, Юрієм Глебою і Михайлом Митриком, Михайлом Машкіном, Віктором Величком, Михайлом Кречком, письменниками Василем Густі, Василем Кобалем, Василем Коханом, Василем Вовчком, Федором Зубаничем, Андрієм Дурундою, літературознавцем Іваном Хлантою. У свої 78 років залюбки навідується в Іршаву, радий зустрічі із своїми колишніми колегами Олександром Голібою, Іваном Кулою, Іваном Кертисом, Олександром Рацином, Іриною Паньканинець, Наталією Менчук...
Він і справді може із високо піднятою головою сказати: життя прожити – не поле перейти. Бо народився у гарному селі Брід, яке розташоване за п’ять кілометрів від районного центру. Якщо з таким розмахом як тепер буде йти будівництво, то через десять – п’ятнадцять років село приєднається до міста над Іршавкою.
Потяг до поезії у Юрія Васильовича проявився з раннього дитинства. Його оточувала чарівна природа – мальовничі краєвиди гір, зелен-ліси, долини, вкриті різнобарв’ям квітів, сонце, яке щоранку вмивалося у росі. А що вже казати про «осінь в золотім убранні», яка сіє розкіш і красу. Для нього «дні минають у коханні, щастя й радість йому несуть».
Він не просто за всім цим пильно спостерігав, а й вбирав у своє серце і душу. Потім усе це занотовував на папері і творив мелодію. Так полетіли ластівками пісні на слова і музику самодіяльного композитора Юрія Ломаги, які вже стали для багатьох шанувальників його творчості улюбленими, їх охоче виконують закохані в пісню відомі співаки. Його пісні мають у своєму репертуарі хорові колективи і вокально-інструментальні ансамблі.
Юрій Васильович охоче розповідає про свій шлях у пісенний світ. Після закінчення Брідської семирічки навчався в Іршавській середній школі. Потім було Ужгородське державне музичне училище (диригентсько- хоровий відділ).
− То на перший погляд здається, що це дуже просто махати паличкою, − посміхається Юрій Ломага. − Диригент – це людина, яка керує підготовкою твору до виконання (годинами проводить репетиції). Головним завданням диригента є відтворити за допомогою керованого ним колективу виконавців свої художні наміри, своє розуміння твору (інтерпретацію). Водночас він передає свої задуми за допомогою спеціальної системи − мануальної техніки, виразу обличчя, погляду.
Трудова біографія Ю.В.Ломаги почала писатися в 1966 році в Чорнопотіцькій середній школі, де молодий, амбітний і заповзятливий вчитель став керівником музичної студії. Тодішній директор навчального закладу Маргарита Фегер схвально відгукнулася про молодого носія культури. Він просто був захоплений своєю справою, толерантний і виважений у стосунках з учнями, уміє створити доброзичливу атмосферу, знайти спільну мову з учнями і колегами по роботі.
Навчаючи дітей музичної грамоти, Юрій Васильович велику увагу приділяв естетичному вихованню, організовував і проводив цікаві, змістовні музичні вечори не тільки в школі, а й у будинку культури села Чорний Потік. Його вихованці успішно виступали на сількому, районному та обласному оглядах художньої самодіяльності учнів.
Разом з тим, Юрій Ломага працював і вчителем музики в студії Підгірнянської восьмирічної школи.
− Я був тоді ще молодий, енергійний і завзятий,− продовжує розмову Михайло Ломага. − А найпотужніше джерело сили, моралі, щастя – праця. Із Броду на роботу добирався пішки. А це понад сім кілометрів. Та тоді втоми не відчував. Майже не було випадку, щоб запізнився на уроки. Знав, що на мене з неабияким нетерпінням чекають мої юні вихованці. Автотранспорту було обмаль. Добре, коли їхала підвода. Особливо важко було добиратися у осінньо-зимовий період. А тоді зими були не такі як тепер. Снігу навалить, дорогу замете, та й взуття було сяке-таке. Та я ніколи не уповав на труднощі.
Про Юрія Ломагу були тільки хороші відгуки. Колишній директор Підгірнянської восьмирічки Михайло Радик сказав, що у процесі роботи Юрій Васильович проявив себе здібним і талановитим педагогом, дисциплінованим і вимогливим, у той же час тактовним і доброзичливим у ставленні до учнів. Вони охоче вступали до студії і наполегливо вчилися. Музичні заняття він проводив на високому професійному рівні, програмовий матеріал подавав доступно і зрозуміло. Він розвивав інтерес до музики, до гри на народних інструментах. Організував ансамбль народних інструментів, який неодноразово виступав перед шкільним колективом та громадськістю села, а також брав активну участь у районних та обласних оглядах художньої самодіяльності, де неодноразово займав призові місця. Повсякчас користувався повагою і авторитетом серед батьків, учнів та вчителів школи.
Більше п’ятнадцяти років Юрій Васильович керував хоровим колективом радгоспу імені Горького села Приборжавське. Наполеглива, клопітка робота, любов жителів села до пісні дали можливість перерости цьому колективу в ансамбль пісні і танцю. Із того часу самодіяльні артисти неодноразово виступали з концертними програмами на районній та обласній сценах, а також за кордоном. Особливо запам’яталися гастролі у 1980 році в колишній Чехословаччині.
− Нас дуже тепло і привітно прийняли там, − згадує тепер Юрій Васильович. − Ми дали кілька концертів, які часто переривалися дружніми, тривалими оплесками. Хоча країна ця й була соціалістичною, але тут відчувалася європейська цивілізація. Рівень життя був набагато вищим. А зустрічі носили надзвичайно дружній, товариський характер. У сусідній країні ми вперше відчули смак свободи. Із щирим серцем виконували закарпатські і українські народні пісні, які часто підхоплювали глядачі і співали разом із нами.
Талант Юрія Ломаги не лише запримітили, а й дали йому «зелену вулицю». У 1993 році його було призначено директором Ільницької дитячої школи мистецтв. Заклад був відкритмй на базі Великораковецької музичної школи. Юрій Васильович доклав чимало зусиль над створенням його матеріально-технічної бази, оскільки там крім приміщення, нічого не було. За його керівництва школа відігравала велику роль у популяризації музичного мистецтва. У 2007 році йому було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури».
Будучи на заслуженому відпочинку, Ю. Ломага взявся за написання книжки. Багато поетичних текстів було надруковано свого часу на сторінках районної газети «Нове життя». До окремих віршів автор подав власний музичний супровід. Завдяки тому, що подано тексти і ноти, шанувальники його творчості мають можливість виконувати ці твори. Сподіваємося, що виданням зацікавляться не тільки самодіяльні композитори, а й співаки. І його пісні ще довго лунатимуть на теренах нашого краю і тішитимуть своєю мелодійністю серця поціновувачів його творчості.

Василь ШКІРЯ.

Прокоментуй!

Ваш коментар