Так висловилася про творчість нашого земляка Івана Мельника відома українська поетеса Христина Керита з Ужгорода. Читаючи поезію Івана Гавриловича, пригадуються Гомерові рядки: «Наче те листя на дереві – так і людські покоління…».
З вічного дерева життя одне за одним відходять покоління, тільки деякі листки з того дерева, що торкається водночас неба і землі, зникають у вічності, а деякі лишаються коштовностями, які чекають щоразу нового скарбошукача.
Коштовний скарб – це творчість поета. «Кожен його рядок, – пише Христина Керита у передмові до книжки «Лист із дерева життя», яка побачила світ 2013 року у видавництві «Ліра», – дихає великою любов’ю до рідного краю, до пісні, до праці, до тонкої стеблиночки – лози, що росте на карпатських схилах. Якесь дивовижне світло добра і любові огортає тебе, коли читаєш поезії цієї збірочки».
Із-за коронавіруса, який надовго затягнувся над карпатським небокраєм, якось непомітно промайнуло 100-річчя від дня народження Івана Мельника. Хоча в його рідному селі не забули про талановитого земляка. У сільській бібліотеці проведено вечір вшанування пам’яті народного поета (так його люб’язно називають дотепер у рідному селі) та відкрито тематичну виставку.
Народився І. Г. Мельник 3 серпня 1920 року в с. Великий Раковець в родині бідного селянина. Із малку тягнувся до пера, записував усе, що найбільше сподобалося йому із почутого. Натомість у сільських хатиночках, вкритих солом’яною стріхою, частенько збиралися старенькі бабусі і дідусі і гомоніли про своє життя-буття. Маленький Іванко уважно вислуховував те і занотовував у зошит.
На тих вечірках можна було почути також гарні народні пісні. Їх виконували самі ж учасники посиденьок. Можливо, саме тоді й народилася у Іванка думка писати вірші, які акуратно виводив на білому аркушику паперу.
Після закінчення народної (початкової) школи вступає до горожанської, а відтак до Хустської гімназії, в якій провчився усього кілька місяців – у березні 1939 року Закарпаття окупувала хортиська Угорщина. На початкуючого поета впала тінь підозри хортиської контрозвідки, і його, майже підлітка, заарештували. Старожили згадують, що у фашистських застінках назавжди було підірване здоров’я поета.
Після визволення Закарпаття Радянсько Армією І. Мельник своєю творчістю відгукується на всі події, які відбувабться в житті краян. Великою популярністю користуються пісні на слова Івана Мельника «В краї оновленім», «Вечір на полонині», «Співаночки».
У 1960 році в книжково-газетному видавництві вийшла перша збірка Івана Мельника «Наливайтесь, грона». Вона одразу привернула увагу читачів і композиторів.
І вже через короткий проміжок часу з’явилася збірочка «Кого любиш, дівчино?»
Писав Іван Мельник щиро, від луші. Ось як він змальовує поетичним пером «Вересневі ночі».
В небі чистім,
Росянистім
Місяць пропливає,
Він землиці –
Трудівниці
Сон оберігає.
Знявся вітер,
Личко витер
Місяцю, аж сяє,
Потім лозам
При дорозі
Коси заплітає.
Темна просинь,
Казка – осінь
В сад ось завітала
Й соковите,
Листям вкрите
Яблуко зірвала.
Ой зірниця-
Чарівниця
З неба вниз упала
І з розгону
Землю сонну
Та й поцілувала,
Я спиняюсь
І вдивляюсь
Довго в любі очі.
Ой,чудові
Пурпурові
Вересневі ночі.
1967 року в ужгородському видавництві «Карпати» вийшла колективна збірка «Пісня наша – доле наша», в якій були вміщені вірші та коломийки народних авторів, у тім числі Івана Мельника.
1973 року,у тому ж видавництві, виходить нова його збірка «Скибки сонця». У творах цієї збірки поет часто відходить від коломийкового розміру і коломийкової строфи.Ритмомелодика віршів стає розмаїтою, архітектоніка –вишуканішою.
Помер Іван Мельник в 1977 році. Але пам’ять про нього залишилась не лише в серцях тих, хто його знав і шанував. Його пісні дотепер лунають із малих і великих сцен, в них виграє хвилями срібно вода Боржави, пестять виноградну лозу раківчанки.
Через два роки після смерті поета у видавництві «Карпати» вийшла збірка «Молодий день», де вміщено добірку його творів, які подано за першодруками та рукописною спадщиною.
…Перегортаючи пожовклі від часу підшивки районки за 60-70 роки минулого століття, можна знайти десятки віршів, які охоче друкував часопис. Іван Мельник був активним членом літстудії «Промінь», яка діяла при газеті, часто заходив у редакцію, спілкувався з журналістами. Його поезія була окрасою часопису, додавала читачам снаги до творчості, надихала на добрі справи. Як згадував колишній редактор газети Василь Звонар, він був хорошим співрозмовником, із ним завжди можна було знайти спільну мову. Тоді ще не було комп’ютерної техніки, то він писав в учнівському зошиті, або просто на клаптику паперу. Почерк мав дуже гарний. Видно було з усього, що Іван Гаврилович просто закоханий у слово.
Любов до народної творчості прищепив і дочці Надії. Вона увібрала в себе не тільки любов до пісні, а й стала популяризувати її на весь світ. Народний фольклорний ансамбль «Іршава», яким вона керує вже десятки літ, став знаним не лише в Україні, а і в Європі, дарував своїм прихильникам українські народні пісні в Чехії, Словаччині, Польщі, Румунії, Угорщині. А Надія Мельник-Гудь удостоєна звання заслуженого працівника культури України. І за все це вона завдячує батьку, який залишив по собі хороший слід у літературі.
Василь ШКІРЯ