Версія для друку Версія для друку

Просвітяни ніколи не ганялися за матеріальною вигодою. Вони працювали просто через душевну потребу

Понад три десятки років очолював Іршавську районну організацію Товариства «Просвіта» колишній директор Осійської загальноосвітньої школи Петро Потушняк. Дотепер пригадую його трохи примружені очі, ласкаву посмішку, лагідний погляд і тихий, але впевнений голос.
Вже будучи на пенсії, продовжував працювати на благо рідного краю. Районна влада виділила йому в приміщенні міськради кабінет, де збиралися громадські активісти району. На стелажах у нього можна було побачити заборонену комуністичним режимом літературу – про Карпатську Україну, Августина Волошина, воїнів УПА. Тут були і матеріали про учасників боротьби за Вільну Україну та створення і діяльність районної організації Народного Руху України На видному місці була газета «Літературна Україна», де було надруковано Програму Народного Руху України.
Мені часто доводилося спілкуватися із Петром Михайловичем, неодноразово брав у нього інтерв'ю, де він ґрунтовно, із знанням справи говорив про очолювану ним організацію. Багатьох просвітян, які творили історію рідного краю, він знав особисто. Багато дізнався від нього і про його рідного брата, відомого українського письменника Федора Потушняка який, до речі, перші свої книги «Далекі вогні», «Хвилини вічності» і «Таємні вечори» видав у Іршаві.
Тепер, у ювілей «Просвіти» і доречно згадати про справжнього патріота краю Петра Потушняка, який стояв у витоків створення Незалежної України. Як голова районної організації, продовжував справу тих, хто в грудні 1919 року робив перші кроки по створенню товариства.
– Відомі доктори Ю.Бращайко, А.Волошин, о.Степан Фенцик та М.Творидло дійшли висновку – згадував П.М.Потушняк,- що слід негайно скликати нараду представників інтелігенції для обговорення стану культурно-просвітницької справи в краї. Установчі збори комітет вирішив провести у великому залі жупанату 29 квітня 1920 року. На жаль, збори цього дня не відбулися. Їх зірвали своїм гучним криком русофіли та мадярони. Збори провели в травні. На них було обрано правління товариства «Просвіта». Головою товариства одностайно обрано Юлія Бращайка, заступником – доктора Августина Волошина, які й керували товариством до 1939 року. Головний відділ створив ряд фахових комісій, які забезпечили роботу товариства в усіх галузях.
Першочерговим завданняс «Просвіта» вважала створення своїх філій та читалень по всьому краї. Перші читальні та філії в нашому районі були створені в Білках, Довгому, Імстичові та Великому Раківці. А на кінець 1930 року їх було зареєстровано в 17 селах.
З початку свого заснування читальні відігравали важливу роль, при них було організовано курси малограмотних та неграмотних. Тільки у 1922 році відбувся 191 такий курс у 173 населених пунктах. У цій акції взяло участь 6608 просвітян.
Для всіх, хто гуртувався навколо «Просвіти», активісти організовували лекції на різноманітні теми. «Просвіта» створювала і провадила роботу спілок громадського характеру, зокрема кооперативів. Було організовано магазини: ветеринарні, виноградарські, рільницькі, бджільницькі та ін. При читальнях діяли гуртки для молодого селянина, які працювали вечорами два рази на тиждень. 

Серед просвітян було чимало членів кредитних і споживчих товариств. Важливе місце займала підготовка та проведення культурно-просвітніх заходів і масових акцій, в яких гуртувалася національна свідомість і воля народу краю. Це дні і вечори пам»яті Олександра Духновича, Тараса Шевченка,Івана Франка. Драматичні гуртки ставили вистави закарпатських та українських драматургів. Проводилися зльоти молоді, з'їзди, походи, маніфестації, мітинги, спортивні свята. Свята проходили під синьо-жовтими прапорами, які перед кожною масовою акцією присвячувалися якійсь знаменній події.
Всепросвітянський з'їзд, що проходив в Ужгороді 7-8 жовтня 1937 року, перетворився у всенародну маніфестацію українських сил у краї.Були представлені майже всі села Іршавщини. На з'їзді виступав білківський просвітянин Іван Ігнатко, який засудив русифікацію та чехізацію наших шкіл, говорив про соціальні права нашого народу.
Минуло достатньо часу, щоб з цих історичних подій зробити висновки. Радянська історіографія, керуючись історичними доктринами і воюючи з «привидами» українського буржуазного націоналізму, негативно поставилася до справжньої оцінки діяльності «Просвіти». Вона недооцінила просвітницьку роботу товариства. Тепер, коли на Закарпатті почали діяти антиукраїнські сили, коли штучно створюється рекреаційне «неорусинство», як ніколи треба знати свої корені, свою історію. Донести правду нашому народу - завдання сьогоднішньої «Просвіти». Вона підготувала грунт для створення самостійної Карпатоукраїнської держави – Карпатської України.
За підтримку і безпосередню участь у діяльності Карпатської України багато жителів Іршавщини загинуло в рядах січових стрільців на Красному Полі під Хустом у березні 1939 року, а ще більше було репресовано угорським, а згодом і радянським урядом.
Необхідно згадати імена просвітян Іршавщин: Петра Світлика, Івана Ігнатка, Петра Білинця, Петра Фірцака, Івана Васька, Івана Черничка, Михайла Гецка, Юрія Гецка, Петра Биреша, Андрія Овсака, Івана Матішинця, Михайла Стільника та інш.
Іршавщина дала світу багато визначних осіб. І серед них Андрій Бровдій, який народився в селі Кам'янське.Закінчив Ужгородську учительську семінарію, вчителював, служив у австро-угорській армії. Був організатором і активістом партії «Автономний землеробський союз», працював редактором газет «Карпатський кур'єр», «Руській вестник» та інших тогочасних видань. У 1924 році був обраний депутатом чехословацького парламенту, а в 1938 році став прем'єр-міністром автономного краю «Підкарпатська Русь», який входив до складу Чехословаччини.
У розмові із відомим діячем культури нашого краю Василем Кобалем, який, до речі, народився в Арданові, дізнався, що більшість хорових гуртків існували при школах. Одним із них у Білках керував диригент Петро Світлик. Учнівським хором спочатку Білківської горожанської, а згодом – середньої школи він керував упродовж 40 років свого директорування та вчителювання у рідному селі. Протягом цього часу колектив був серед кращих в районі. У Великому Раківці був хор, яким керував місцевий парох Никифор Гебей. Під його керівництвом в крайовому огляді колектив показав досить добру підготовку і за рішенням журі йому було присвоєно третє місце.Про підсумки огляду-конкурсу широко сповіщали тогочасні крайові газети.
Василь Кобаль розповів таке: у селі Арданово при церкві в 30-х роках минулого століття також працював чудовий масовий чоловічий хор, яким керував вчитель-емігрант Леонід Татарів.
На розвиток культури Боржавської долини у перші роки після Другої світової війни благотворний вплив мала історична подія – возз'єднання краю з Україною, яке відбулося в 1946 році. Петро Потушняк згадував, що в нашому районі було створено понад 20 співочих гуртків. Керували ними музично освічені вчителі та представники духовенства. Їх репертуар складався в основному із духовних творів. Світська музика в ті роки була ще мало поширеною.
У перші повоєнні роки в Іршавському окрузі закладами культури керували місцеві вчителі, які вміли згуртувати навколо себе молодь. Більшість «просвітян» скористалися проголошеними новою владою ідеями про інтенсивне духовне відродження краю і почали активно впроваджувати нові форми роботи в життя через хати-читальні, а також через клубні та бібліотечні заклади, які почали створюватися на Іршавщині.
Мені, як журналісту, неодноразово доводилося побувати в Арданові. Там часто можна було почути таке: вчитель місцевої школи Іван Ільтьо погодився очолити за сумісництвом і сільський клуб. Не маючи відповідного досвіду роботи, але інтуїтивно відчуваючи духовні потреби односільчан, він намагався запроваджувати нові на той час форми роботи. Ентузіасту вдавалося проводити так звані «бали»-танцювальні вечори в клубі і на збудованому молоддю села танцмайданчику за участю сільського циганського ансамблю музик під керівництвом віртуоза-скрипаля Івана Давіда, який користувався величезним успіхом в односільчан та в мешканців навколишніх сіл – Кам'янського, Мідяниці, Дунковиці, Горбка, Доробратова, Загаття.
Не можна не згадати і таке: члени арданівської «Просвіти» в сільському клубі у 40-50 роках минулого століття активно проводили вечори запитань і відповідей на різні теми, організаторами яких були в основному вчителі місцевої школи Любов Пономаренко, Антоніна Якима, Іван Якима, Павло Тидір, Софія Чорі, Федір Дуфинець та ін. Вони проводили обговорення цікавих книг, вечори поезії, організовували виступи сільського драматичного гуртка та інші молодіжні заходи. А довгими грудневими вечорами перед Різдвом, коли практично в кожній хаті організовувався невеличкий співочий гурт, найстарші члени сім'ї вважали своїм найпершим обов'язком навчити молодших колядок і щедрівок – приповідок, які знали самі, бо в молодості їх так само навчали дідусі і бабусі.
У 70-х роках минулого століття в селах району почали активно створюватися нові осередки духовності – хори, драмгуртки, агіткультбригади, а в школах ширше організовували роботу різних дитячих художньо-мистецьких та спортивних студій. Так, у моєму рідному селі Загатті організаторами створення нових сільських осередків духовності стали директор школи Петро Король та вчителі Василь Боднар, Іван Устич, Костянтин Станкович, Петро Станко, Ганна Поторій, Василь Сочка, Федір Керестей, голова сільради Василь Повшик, культпрацівники Ганна Лутак, Марта Сухан та інші представники місцевої інтелігенції. Створений за їх ініціативою у 1966 році хор села Загаття, керівником якого був Василь Кобаль успішно працював до 90-х років минулого століття. Керівниками його в різні роки були Іван Канчій, Ольга Шелельо, Михайло Шелельо, Іван Лендєл.
У рідній Осійській школі Петро Потушняк вів гурток української мови і літератури, де займалися творчо обдаровані хлопчики й дівчатка. Кращі їх твори друкувалися на сторінках районної газети «Нове життя». Одна із його вихованців Ганна Андрішко дописує нам дотепер.
На все життя мені запам'яталися слова П.М.Потушняка: «Просвітяни ніколи не ганялися за матеріальною вигодою.Вони працювали просто через душевну потребу». Це золоте правило існує дотепер.
Серед активних просвітян були Василь Марущинець, Василь Кузан, Михайло Дочинець, Іван Шмулига, Олександр Чорба, Юрій Микита, Василь Рязанов, Ярослав Гудь, Василь Кополовець, Олександр Попдякуник та ін.
Як мудрий педагог П.М. Потушняк спрямував свою роботу так, щоб просвітяни розумом і серцем засвоїли народну мораль, певні норми поведінки, етику й естетику побуту, культури, оволоділи уміннями і навичками творити як матеріальне, так і духовне.

Василь ШКІРЯ

Прокоментуй!

Ваш коментар