Версія для друку Версія для друку

Мирослава Копинець: “Краще написати щось своє, а народне має залишатися народним»

Неодноразово, буваючи в обласному центрі, доводилося зустрічатися із відомою ужгородською етно-фольк співачкою Мирославою Копинець, родовід якої глибоко вкоренився на рідній Іршавщині. Батько,Степан Жупанин -- відомий український письменник, лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Лесі Українки. Мама, Терезія Михайлівна, своє життя присвятила музиці, яка як досвідчений педагог і музикант, першою й запримітила творчі здібності донечки.

Слова мами виявилися пророчими

- А знаєте, як все це відбулося? -- усміхається Мирослава. -- Коли я народилася, то напрочуд голосно розплакалася. Мама мене тоді наразі довго заспокоювала, а потім, ніби між іншим, сказала, що, напевне, буде з мене артистка.
І слова мами виявилися пророчими. Тепер Мирославу називають золотим голосом Срібної землі. Вона -- солістка заслуженого Закарпатського народного хору. Вона лауреат Міжнародного фестивалю – конкурсу "Закарпатський едельвейс", фестивалю "Українська родина", дипломант ХІІ Всеукраїнського фестивалю сучасної пісні та популярної музики "Червона рута – 2011" (номінація "український автентичний фольклор"), учасниця телевізійного співочого талант – шоу "Голос країни". Впродовж десятки років вона є активною учасницею культурно – мистецького життя краю, щиро кохається у народному мистецтві і невтомно популяризує старовинні закарпатські пісні. Її голос можна почути не лише на сцені, а й в ефірі місцевих та всеукраїнських телеканалів. Пісні у її виконанні надихають на творення добра.
Ще за життя Степана Ілліча неодноразово доводилося побувати в його родині вдома. Степан Ілліч був дуже чесною, щирою, доброзичливою і порядною людиною, завжди душевно відгукувався про свою донечку. Він був задоволений нею, радів за її творчі здобутки,чим міг допомагав. Однак більшість вільного часу Мирославка, як і подобає дівчаткам, проводила з мамою. Вона вчила її пісень, які часто співали разом. Дівчинка швидко знайшла свою нішу у доволі насиченому середовищі нашого краю. Із раннього дитинства її найбільше вабила автентична співанка. А коли підросла, мама, Терезія Михайлівна, взяла її в фольклорний ансамбль "Джерельце". Донечці це дуже сподобалося, й вона швидко адаптувалася і влилася в пісенний гурт.
Терезія Михайлівна часто любила повторювати:
- Хлопчаків та дівчаток треба вчити не лише дитячих пісень, а й творів про людські почуття, вірність, відданість, любов, сподівання та страждання.
Після кількох виступів на районній та обласній сцені про ансамбль заговорили, його почали запрошувати на різні конкурси та фестивалі, звідки неодноразово повертався призером, або навіть завойовував перші місця. Самодіяльні артисти удостоїлися виступати за кордоном - із концертними програмами їхали у Словаччину і Польщу. До речі, до складу гурту входила й відома нині співачка Йолка, яка тепер проживає за межами України (дівоче прізвище Єлизавета Іванців), яка надзвичайно високопрофесійно виконувала пісні "Під дубиною", "Вербовая дощечка" та ін. Мирослава Копинець разом із Йолкою ходила на концерти, яка була солісткою ансамблю "Джерельце" при школі №8.
- Мама, -- каже Мирослава, -- її завжди лише Лізонькою називала. У неї був гарний тембр і виступала вона дуже часто. До речі, її бабуся була солісткою Закарпатського народного хору.
Терезія Михайлівна виховала багато талановитих і самобутніх музикантів. Казала, що необхідно обов’язково ходити в музичну школу та займатися іншими видами мистецтва.

Успіх окрилює  людину
Після навчання на фортепіанному відділі Ужгородської музичної школи Мирослава втупила на філологічний відділ Ужгородського державного університету.
- Вчитись пішла за покликанням, -- продовжує розмову Мирослава Копинець. -- Філологія мені просто подобається. Обожнюю читати. Потім з’явилася сім’я, дитина, робота, приватне підприємництво, яке ми вели спільно з чоловіком. Але завжди мені здавалося, що чогось не вистачає.
Напевне, тому, що вона готувала її на виконавицю народних пісень, тож чого б не спробувати себе в музиці. На початку, аби порадувати близьких, записала аудіо диск – три пісні. Звісно, на це були потрібні чималі кошти. Але якість була дуже хорошою. І це сподобалося як рідним, так і знайомим. До того ж, мама неабияк раділа. Це був 2009 рік. Мирослава саме тоді й познайомилася з Барвіком–Карпатським. Він проводив конкурс "Едельвейс" і запросив її виступити. Вона стала лауреатом. Потім поїхала з ним до Києва на фестиваль "Українська родина", де теж показала гарний результат.
Із тих пір М.Копинець почали запрошували брати участь у конкурсах і фестивалях. Вона залишалася оптимісткою, вірила у власні сили. Хоча чимало було таких, хто умовляв її, наголошуючи, що там наперед усе домовлено. Та Мирослава залишалася оптимісткою, вірила у власні сили, вважала, що спробувати необхідно, втрачати ж і так немає що.
Отже, коли Мирослава вийшла на сцену, голова журі Мирослав Мельник одразу ж після першої пісні попросив заспівати ще. Тоді вона виконала і другу пісню. Потім ще...Було дуже приємно, адже інших під час співу переривали, зупиняючи словами: "Досить!".
Після виступу Мирослава пішла випити каву, знаючи, що вже пройшла. Мама, погладивши її по голівці, сказала:"А я знала і вірила в це. Для чого було себе накручувати. Ти ж вилита солістка – тобі ж вірять, на тебе сподіваються"
- Мене вже давно запримітила Наталія Петій – Потапчук. У той час мене ніхто нікуди не запрошував. Я виступала лише то тут, то там. Потім її запросили виступати в обласному театрі. Після "Голосу країни" Мирослава Копинець підійшла до Наталії й спитала,чи є в колективі вільне місце.
- А ти хочеш виступати разом з нами? -- запитала вона.
- Звісно, хочу!
Наталія Петій-Потапчук направила вчитися Мирославу до Ужгородського коледжу культури. Там вона не тільки поповнила свій багаж знань, а ще з більшим завзяттям, наполегливістю і енергією взялася за улюблену справу. Навчання збагатило її творчу наснагу, додало сил і енергії.

Артист повинен зростати постійно

Говорячи про складний шлях до втілення мрії(його, переконаний, повинна пройти кожна творча особистість), М.Копинець зізнається: "Із часом я почала задумуватися над створенням кліпу. Артист повинен зростати, постійно вдосконалюватися, творити щось нове. Таким для мене став диск, до якого ввійшло 14 пісень. І однією з перших була пісня "Під дубиною". Твір стародавній, сумний, як і в більшості закарпатських пісень там присутня світла печаль. Як казав Соломон, у великій мудрості багато суму. Композиція повчального змісту, навіть філософська. Майже всі мамині співанки я вже виспівала і записала, маю їх у аудіо варіанті. А це – 45 пісень. Нові знаходжу у збірниках. Слава Богу, у нас завжди були талановиті люди, які трудилися над тим, аби їх видати. Я ніколи нічого не переробляю, беру лише оригінальний матеріал. Інакше – вже краще написати щось своє, а народне має залишатися народним".
У своєму житті Мирослава мала чимало концертних виступів. І проводить вона їх з великою любов"ю. На все життя запам’ятався їй виступ у обласній філармонії 2016 року. Програма називалася "Мамині співанки". Все пройшло так як і задумала: гарно і витримано. Були і пісні, й візуальні картинки, і чудові світло та звук. Її приїхав підтримати зразковий фольклорний гурт "Цімборики" з Хуста. Мирослава була дуже рада і щаслива з того.
Особисто мені доводилося бачити виступ Мирослави Копинець на Всеукраїнському фестивалі "Лицар Карпат", який проходив у актовому залі обласної організації Національної спілки письменників України, де зібралися поети і прозаїки з багатьох куточків України. Буду відвертим – вона просто прикрасила свято своїми піснями. Вона, як стверджували присутні, задала тон усьому фестивалю.
Про таких, як Мирослава Копинець, кажуть: обдарована самим Господом чудовим голосом. Вона розкриває перед слухачем красу і багатство нашої народної пісні, несе невичерпний запас цілющого життєвого заряду. В її особі нерозвіданий пласт культури, незамулені джерела, глибока душа народу. Стежку до людських сердець вона пробиває за допомогою пісні і музики. І це воїстино так, бо народні співанки увібрали в себе кращі риси загальнолюдської моралі.

Василь ШКІРЯ

Прокоментуй!

Ваш коментар