Версія для друку Версія для друку

Закарпатські заробітчани на туманному альбіоні

На запрошення родичів на початку серпня їду в Лондон, ознайомлююсь із архітектурними надбаннями англійської столиці та інших міст, і з нашими заробітчанами. І не тільки це, а з тим «магнітом», що притягує людей всіх національностей з різних куточків світу.
У консульстві Великобританії в Києві у черзі за візами стояли в основному молоділюди, причому з різних областей України, а жінки та дівчата складали більшість.
Склалося враження, що переважна їх частина, напевно, володіла англійською мовою, хоча б на побутовому рівні. Отримавши через місяць візу, ми летимо з львівського міжнародного аеропорту в Лондон, а точніше в м. Лутон , що неподалік Лондона.
Після приземлення митні служби розділили пасажирів на дві черги – перша це британці та жителі євроунії, що склало близько 40 % , їхні паспорти швидко перевірили і черга зникла.
Друга черга -- з українськими заробітчанами, до них більш прискіплива увага: довго перевіряють паспорти та інші дозвільні документи. Причому, митні декларації згідно шаблону, необхідно попередньо заповнити англійською в своєму телефоні. Про це ми довідались ще в залі Львівського летовища від бригади заробітчан з Тернопільщини, що сиділи поруч -- це 10 чоловіків віком від 25 до 50 років.
Нарешті наші гостьові візи швидко перевірили і ми спочатку швидкісним поїздом їдемо з родичами в Лондон, а після пересадка в метро. По дорозі з летовища помічаю, що майже третина пасажирів у транспорті це вихідці з Африки та Азії.
Із ЗМІ я довідався, що близько 50-и тисяч вихідців з вищеназваних континентів, крім тих, що вже раніше стали громадянами Англії, за державний кошт живуть і харчуються в готелях Англії, де роками в судах вирішується їхня доля: дозвіл на проживання чи депортація. Мабуть, одна з головних причин голосування за брекзіт - це юрби нелегалів на вулицях міст, які користуються пільгами, та небажання за кошти англійських платників податків піднімати рівень життя нових бідніших країн -членів Євроунії.
Незважаючи на це, в парламенті Англії проходять дебати: чи надавати масово громадянство майже одному мільйону жителів колишньої британської колонії -- Гонконгу. Бо китайська влада урізає їх демократичні права.
А за яких умов у 20 ст. і коли українці масово поселялися в Англії?
Після закінчення Другої світової війни у 1945р. члени недержавних мілітарних формувань, колабораціоністи та незначна частина військовополонених, українців за походженням і членів «руху опору» дістали дозвіл на проживання в Британії.
Друга хвиля переселенців , особливо із Західної України,- після здобуття Україною незалежності також емігрували до своїх знайомих і родичів в містах Англії.
Щодо теперішніх наших зарбітчан у Британії – то румуни і угорці Закарпаття, котрі відразу ж за поляками ринули за високими заробітками на будови цієї країни. А після відкриття для українських громадян Євросоюзу і галичани із Західної України масово почали приїжджати в Англію. Для цього «купляли» румунське, болгарське і литовське громадянство. Хоча це не дешеве задоволення. Бо дешевше можна було купити хіба литовські Ай –Ді картки з видом на проживання і вклеєними світлинами. Якщо обличчя і вік покупця хоч трохи співпадають.
Отже, потрапивши до Англії українські заробітчани не надіються на Українське посольство. Одна надія на Бога Небесного і трохи -- на власні сили. Тож у неділю і на великі свята українці збираються у вишиванках на літургії в церквах. Ще раніше вихідці із Закарпаття -- румуни молилися в старій румунській православній церкві з старим різьбленим іконостасом. Вона розташована в історичній частині Лондона.
Кілька років тому до Лондона приїхав священик автокефальної церкви з Івано- Франківська і орендує в історичному центрі на Бонд- стріт стару англійську католицьку церкву. Православні моляться в орендованій церкві на вул. Актон –Таур. Під час коронавірусу, прикмети останнього часу, необхідно подзвонити в церкву і спитати, чи є місце, і зареєструватися.
Де працюють наші заробітчани? Треба відмітити, що всі будівельні обєкти в Англії застраховані. Тож за неякісну, або невчасно, згідно договору, виконану роботу чи різний брак і підтоплення платить страхова фірма. Мої знайомі ставили гіпсокартонні перегородки у висотних будівлях Лондона, проводили реконструкцію старих готелів у приморському районі м. Брайтон. Навіть під час канікул, спричинений короновірусом, їх фірма виграла тендер і наші столярі- будівельники міняли двері в англійському парламенті. Багато українських жінок працює в кафе офіціянтками, чимало прибиральниць, трудяться в англійській пошті та виконують жіночі стрижки і манік’юри.. Чоловіки працюють шоферами в торгових мережах.

Окремі підприємливі ужгородці, поза Лондоном, відкрили невеликі продовольчі магазини. Українські підприємці взяли на два вихідні дні на тиждень в оренду ресторан зі своєю обслугою, де українські заробітчани святкують дні народження, їх бізнес процвітає. Заробітчани допомагають один одному заповняти податкові декларації. Випускниця УжНУ була перекладачем у цивільній справі в Англійському Королівському суді.
Лише з с. Кушниця у Великому Лондоні працюють до 10 людей. Є заробітчани з Іршавського, Виноградівського, Тячівського, Мукачівського районів і м. Мукачева та Ужгорода. Однак вихідців із областей Західної України в Англії значно більше, ніж закарпатців. Серед заробітчан багато родичів, або вихідців з одного району, багато молодих сімей.
Проживання, робота та побут. Як правило дешевше брати в оренду будинок, або велику квартиру, де в окремих кімнатах проживатимуть наші заробітчани. Оренда кімнати коштує до 700 фунтів на місяць. Неорганізованим в бригади приїзжим допомагають відкрити рахунок у банку, знаходять перше місце роботи, ознайомлюють із роботою транспорту, підкажуть, де можна зекономити, де дешеві магазини. Навчать і збільшать ваш англійський побутовий словниковий запас для тих, хто зовсім не володіє цією мовою. Щодо організованих бригад будівельників, то вони можуть разом добиратись на роботу мікроавтобусом з фірми. Часто будівельний майданчик знаходиться за 50-100км. від Лондона. Тоді для робітників на час будівництва, знімають дешевий готель у цьому місті.
Заробітна плата будівельників близько 200 фунтів стерленгів за день. Однак у них робочий час може сягати і 12 годин. Крім того, бувають і аврали , коли доводиться працювати і в вихідні дні. В Британії дуже дорогий проїзд в швидкісних поїздах і в метро.
Тому в кінці року держава повністю відшкодовує проїзд на роботу тим громадянам, у кого річний дохід менше 10 тисяч фунтів. Щодо податків, то вони можуть коливатися від 1500 і більше фунтів за рік в залежності від зарплати. Велику позику в банку вам не нададуть, якщо у вас погана фінансова репутація.
Коротко про ціни в Британії у торгівельній мережі АSDA / типу нашого «Сільпо»: сині українські маски від коронавірусу коштують 1 фунт за шт.; буханка сірого хліба 1 кг – 1.2 фунт, кілограм малини -- 10 фунтів, що в два рази дорожче від лохини;1 кг. картоплі або яблук – 1 фунт,; помідори трохи дорожче ; 0.6 фунтів коштує велика головка польського часнику. Одяг і взуття в магазинах, особливо в сезон знижок, дуже дешеві. На роботі заробітчани харчуються в спеціально виділених місцях. На великих будовах діють їдальні для робітників. І лише ввечері вдома можна дозволити собі, крім їжі, ще й келих пива.
Під час пандемії коронавірусу частина українців повернулася до України і фінансово програли. Ті заробітчани, що залишились в Британії, одержали повну фінансову компенсацію за два місяці, а частина з них ще й мала додаткові заробітки. Навіть ті жінки, що звільнились з кафе напередодні пандемії за власним бажанням, одержали від держави компенсацію. Близько 30% від заробітку.
Англія допомагає молодим матерям при народженні дитини: різні пільги і доплати під час пандемії становили близько 1000 фунтів за місяць. Якщо ж у сім’ї народилась третя дитина, держава надає сім’ї безоплатне житло. Ось чому вихідці з Африки та Азії за всяку ціну стараються одержати англійське громадянство і жити, не працюючи, за рахунок держави. Треба відзначити, що і середня, і вища освіта для англійців і членів Євроунії тут безоплатна. Ще й доплачують студентам високі стипендії.
А де живуть прості англійські сім’ї? Зважаючи на те, що у великому Лондоні нараховується 12 житлових зон, тож в середмісті 1-3-а зони селилися багатші, а робітники до 20-их років ХХ ст. часто жили в бараках. Тож в цей час держава виділяла кредити приватним громадянам для будівництва нових чи реконструкції старих будинків висотою до 2-ох – поверхів з мансардою. Вже після Другої світової війни нова програма житлового будівництва, при якій 60% житла зводила муніципальна влада, а 40% -- приватні особи. При цьому держава надавала позики для приватних будинків загальною площею до 116м.кв. Це площа наших типових закарпатських квадратних будинків на «коцку». Тож традиційна забудова вулиць в Лондоні із 3-ї по 12-у зони та за межами середмість у англійських та ірландських містах виконувалась в цей час типовими впритул один до одного 2-поверхових будинків у двох рівнях з двосхилими дахами майже скрізь без балконів. Причому, площа земельної ділянки, виділеної під забудову для однієї сім’ї -- не більше трьох соток землі. Після 60-их років ХХ ст. в цих зонах зводились три- та дев’ятиповерхові панельні багатоквартирні будинки. Саме в квартирах таких будинків переважно проживають наші заробітчани. І ціна при купівлі таких квартир сягає від 90 до 180 тис. фунтів.
Отже, забудова за дешевими типовими проєктами почала проводитись і в СРСР за часів М.Хрущова, взявши за основу і переробивши типове соціальне житло з капіталістичних країн: Англії , ФРН, Франції та США.
Щодо новітніх житлових комплексів Лондона, з яких могли б брати приклад київські архітектори, заслуговує на увагу будівництво комплексу «Грінвіч» на березі Темзи. Бо ж в київських новітніх мікрорайонах нудно, часто немає соціальних об’єктів: ні шкіл, ні дитсадків.
Однак у новітніх надсучасних житлових комплексах ціна квартири може сягати 1.5- 2 мільйони фунтів. На березі р. Темзи завершується будівництво комплексу «Грінвіч», під яким розміщена станція метро. А над нею кіноконцертні та спортивні зали, торгівельні та офісні комплекси, ну і, звичайно, дороге елітне житло з панорамними видами на Лондон і ріку Темзу, зі стоянками і парковками для авто, школами та дитсадками. Панораму набережної формують 20-30 поверхові будинки з вишуканою архітектурою фасадів з об’ємними лоджіями. З окремо побудованими 3-5поверховими будівлями. Дизайн середовища з фонтанами, скульптурами та ландшафтним дизайном заслуговують не лише на архітектурні премії, але й на надзвичайну дороговизну квартир у комплексі «Грінвіч». Тож не в центральній частині Лондона, а саме в елітному і надсучасному комплексі «Грінвіч» купляють квартири для своїх сімей українські втікачі -- прокурори, банкіри з НБУ, міністри, Свинарчуки і подібні їм «порохоботи» та депутати, а також інші олігархи і «скоробагатьки» з країн СНД.
Для короткої газетної статті мало місця, щоб розказати про всі архітектурні надбання історичної частини Лондона, а особливо багатопланова панорама старої на фоні новітньої зі скла і металу архітектури будівель, що відкриваються з пішохідного моста Міленіум на ріці Темза.
Однак відзначу дуже бережне ставлення англійців до всіх пам’ятників і монументів. Дуже добре збережені пам’ятники королям і королевам, адміралам і простим солдатам Другої світової війни. Парки і сквери в хорошому стані. Особливо парк СЕНЖЕМЕ біля Букінгемського палацу. Хочу зауважити, що там дуже чистий центр міста, на відміну від окраїн, починаючи з 4-ї і закінчуючи 12-ю зонами, де проживають іноземці.

Василь ГЕЦКО,
архітектор м. Ужгород

Прокоментуй!

Ваш коментар