Версія для друку Версія для друку

Гірський потічок

Попри побоювання, загрози й тривоги, пов’язані з пандемією, навчальний процес у наших школах таки розпочався. Учні після шестимісячних вимушених канікул, сіли за парти з чим їх і вітаємо! Водночас даруємо їм добірку дитячих поезій нашого постійного автора Михайла Ціцака.

ВЕСЕЛКА
П’є веселка воду
Мов бджола нектар,
Опустившись низько
Із високих хмар.
-- Ти не бійся, річко,
Я не всю зіп’ю,
Нагодую хмарку,
Дощиком кроплю!

ЗАСМАГА
Рано-вранці
Над селом
Сонце хлюпнуло
Теплом.
Грають-сяють
На лиці
Сонця
Барви-промінці.
Припікало
Сонце добре,
Став засмаглим я --
Аж чорним.

БЕРІЗКА
У берізки жовті коси,
Так буває восени,
Коли неба чиста просинь
Пестить хмарки-пустуни.
А вони собі спроквола
Стали стайкою до кола,
Ніби бавляться в танок,
А з берізки пожовтілий
Перший закружляв листок.
Осінь тиха, жовточола,
Знак усім вже подала,--
Як берізка стане гола,
Дні вже будуть без тепла.

ЗАМОК ПАЛАНОК
У Мукачеві замок Паланок,
Мов атлант на горі кам’яній,
З давніх пір ворогам неприступний
У красі став й гордині своїй.
Мовчки дивляться древні бійниці
З висоти, як колись, навкруги –
Чи не таяться в лісах десь чужинці
Й хто це -- друзі, а чи вороги?
В тиші замковій бродять ще тіні,
Рідний дім це навіки для них,
Он пройшлися вдвох Текелі й Зріні,*
Зойк почувсь в підземеллі й затих…

* Текелі й Зріні – колишні власники замку Паланок

КРАСНЕ ПОЛЕ
Красне Поле під Хустом
І тиша…
Тільки Тиса десь глухо
Шумить.
Хрест простий,
Вітер трави колише,
Про трагічну нагадує мить:
Тут колись Україна боролась
За свободу, за правду свою,
Тут найкращі сини її впали
У нерівнім смертельнім бою.
Хто живим залишився, в’язали
Їх чужинці в колючі дроти
І снопами у Тису кидали –
Це були закарпатські Крути.
Від Карпат – до Дінця пам’ятають
Той трагічний історії день,
І смерічки стоять та ридають,
Дзвін жалобний озвавсь тихо –
дзень…

ЗВІДКИ ДОЩИК ВЗЯВСЯ?
Гуляла в небі хмарка
У літню спекоту.
Біля землі їй парко,
Знялась у висоту.
А там гуляв і вітер,
Пустун та жартівник,
До гри, до каверз всяких
До витівок він звик.
-- Здорова була, хмарко,--
Крильми залопотів,--
Давай гуляти разом,
Я так тобі зрадів!
-- Ну що ж, -- гуляймо, вітре,--
Та тільки ти гляди,
Як пустувати будеш,
Не оминуть біди.
-- Ну що ти, люба хмарко,
Це хто сказав тобі.
Що вітер несерйозний,
Брехня це, далебі!
…Та вітер, звісно вітер,
Пообіцяв, забув!
Спочатку вівся мирно,
А потім як подув!
Шугне він зверху вовком,
Та збоку засвистить,
Хмаринка мов пір’їнка,
Знов до землі летить.
Як опустилась низько,
Змінилася лицем,
Полились сльози,
Хмарка
Заплакала дощем.

БУМБАРИШ,
БУМБАРИШ…
Як вертатися із лісу
З повним кошиком грибів?
Дід Петро нам по секрету
Таємницю розповів:
-- Встати треба до світання
І до лісу поспішай.
Знайдеш гриба,
Неодмінно
На весь голос погукай:
-- Бумбариш, бум бариш,
А де твій товариш!
Під ноги й навколо
Ще раз подивися
--Бумбарише друже,
Ану появися!
І диво побачиш:
З-під листя, травинки,
Старого пенька,
Що уже струхлявів,
Стирчать і червоні, і білі
Кругленькі голівки
Грибочків-грибів.

МИРОСІВ ФУТБОЛ
В церкві з іграшками грався
І загрався, ой загрався!
Білий м’ячик, по приколу,
Долетів аж до престолу.
Що тут в церкві почалося –
Всі напали на Мирося –
А малий: -- Було сказати,--
Піп в футбол не вміє грати!

РЕПОРТАЖ ІЗ
П’ЯТОГО «А»
До вух долітає
Пискливе «Ура!»
--Це звідки лунає?
--Із п’ятого «А»,--
Так коротко каже
Мені черговий
І я поспішаю
У клас той, який
Всю школу стривожив,
На ноги підняв.
Послухайте далі,
Що я там застав:
Зчепились у бійці
Два давніх дружки,
Як хлопців хороших
Я знав їх завжди.
А все почалося
У них із того –
Петро штовхнув Івана,
Той знову -- його.
Петро знов Івана,
Іван знов Петра
І сталася бійка
Між ними така.
Побилися двоє,
А інші собі
Кругом поставали,
Немов глядачі.
Плескали в долоні.
Кричали «Ура!»,
Забувши сказати:
--Кінчати пора!
***
Багато хто, друзі,
Узнати б хотів,
В якій саме школі
Є клас отакий.
Тут дуже важливо
Не те – де той клас,
А те, щоб не було
Такого у вас!
Михайло ЦІЦАК,
с.Імстичово.

Прокоментуй!

Ваш коментар