Версія для друку Версія для друку

Айсберги трудових поривань в гармонії з сімейним острівцем

В. І. Турянин, начальник Іршавської дільниці водного господарства Берегівського МУВГ, уже понад 40 літ активно співпрацює з районкою. Він неодноразово сам виступав на шпальтах газети автором цікавих публікацій, долучався до проведення легкоатлетичного кросу на приз газети «Нове життя», а будучи на посаді Осійського сільського голови, допомагав у передплаті районного часопису. Дотепер ніколи не забуде привітати газетярів із професійним святом, час від часу допомагає власним транспортом під час вилазки журналістів на природу. По газетних публікаціях можна простежити життєвий шлях ювіляра. Де б він не працював, щоб не робив для рідного села, краю і України, про нього повсякчас надходили до редакції тільки хороші відгуки, які, безумовно, знаходили своє достойне місце на сторінках видання. Василь Іванович обирався депутатом районної ради 2 скликань.

На колгоспних обріях

Особливо запам'ятався В.Турянин, коли працював у ільницькому колгоспі «Перше травня» бригадиром комплексної бригади. На його долю випали ті часи, коли на цю посаду посаду обирали збори трудового колективу. Із трьох кандидатур люди віддали перевагу саме Василю Івановичу.
Завжди хорошої думки про нього був тодішній голова сільгосппідприємства Іван Михайлович Улинець. Мені неодноразово доводилося спілкуватися з ним і брати інтерв'ю, в яких він неодмінно позитивно відгукувався про Василя Івановича. Називав його здібним і талановитим керівником, хорошим організатором, чесною і порядною людиною, яка уміє налагодити тісні контакти з підлеглими. Йому ніколи не треба було нагадувати про строки проведення весняно-польових робіт чи догляд за посівами, боротьбу з шкідниками чи хворобами рослин, збирання вирощеного урожаю. Незважаючи на молодий вік, він міг доказати навіть бувалому хліборобу. Із землею завжди був на «ти». Очолювана ним бригада збирала з кожного гектара по 180-200 центнерів картоплі, 80-90 центнерів кукурудзи, 30-35 центнерів озимої пшениці. І це на осійських горах!
Іван Михайлович прагнув, аби очолюване ним господарство було серед кращих на Іршавщині. Тому й команду підбирав собі таку, яка не засиджувалася на лаврах, а завжди прагнула чогось більшого. Вважав, що без прогресу нема перспективи. Неодноразово побував у передових сільгосппідприємствах області, вивчав досвід, а потім запроваджував у себе. До таких поїздок залучав і Василя Івановича. Неодноразово відвідували двічі героя соціалістичної праці Юрія Пітру. Очолювана ним ланка збирала понад 100 центнерів качанистої з гектара.
– Юрій Юрійович був насамперед хорошою, порядною людиною, добрим господарем, який вчив нас, молодих, творити на землі добро, – розповідає Василь Турянин. – Він казав: не шукайте в житті легких доріг – їх не існує. Знайдіть роботу до душі, утвердіться в ній – прийде і слава, і визнання, і людська шана. Адже по труду – і честь!
Юрій Пітра неодноразово їздив в Румунію, Угорщину, Чехословаччину, Північну Осетію, передавав свій багатий досвід вирощування кукурудзи закордонним друзям. Завдяки цьому у нього з'явилося чимало послідовників. Серед тих, хто із знанням справи запроваджував його технології, був і Василь Турянин.

«Сину, на землі ти насамперед повинен бути дбайливим
господарем...»

Народився В.І.Турянин 19 серпня 1960 року в гірському селі Осій. Батько, Іван Васильович, працював у рідному колгоспі їздовим, мати – Олена Федорівна – кухарем у дитячому садку. У сім'ї Турянинів було троє діточок. Крім маленького Василька, ще дві сестрички – Марійка і Ганна. Син просто обожнював коней, любив з батьком поїхати на возі в поле, збирати сіно чи солому, доставляти з поля яблука чи сливи.
Після закінчення Осійської восьмирічки вступив на навчання на агрономічне відділення Мукачівського радгосп-технікуму, який успішно закінчив далекого 1979 року. Потім була служба в лавах Радянської армії. Тут теж знадобилися знання, здобуті до армії. Василь повсякчас проявляв ініціативу, був на видноті. Знаючі люди всюди затребувані. Дослужився до старшини роти, відповідав уже не стільки за себе, а й про підлеглих. Мав чимало армійських подяк за хорошу службу.
Повернувшись в запас, пішов працювати в рідне господарство. Тут зустріли його з простягнутими руками, бо він добре знався в сільському господарстві. То були часи, коли селяни мали можливість: продавати у заготпункти сливи, яблука, череші, груші, горіхи і виноград. У 2002 році успішно закінчив Львівський зооветеринарний інститут.
– Я був помічником бригадира у Івана Дмитровича Варцаби, – згадує тепер Василь Іванович. – Це був дбайливий господар, добре розбирався у агротехніці, висівав тільки високоякісне насіння у добре підготовлений грунт, турбувався про обробіток сільськогосподарських культур. Очолюваний мною колектив, а це 135 чоловік, з року в рік збирав дорідний урожай зернових і овочевих культур, славився високими показниками в праці.
Чимало позитивного Василь Турянин навчився саме у І.Д.Варцаби, що дало в майбутньому самому приймати зважені рішення. Та згодом настали часи, коли треба було самому думати, які культури на наших пісних землях вигідно вирощувати, а про які слід забути. Бригадир змушений був дбати не тільки про сівозміни, де взяти високоякісне насіння, а й про заробітну плату членів трудового колективу, куди вигідніше збути вирощену продукцію. Почали збуватися батькові слова: «Сину, на землі ти насамперед повинен бути дбайливим господарем. Земля –годувальниця не терпить ледачих. Як ти ставитимешся до неї, так вона буде віддячувати тобі».
У бригаді було 5 ланок. Виноградники займали 60 гектарів, картоплю вирощували на площі 42 га, кормовий буряк і тютюн – відповідно на площі 15 га і зернові на площі 20 га. Крім того, у тваринницькому містечку знаходилося 1500 голів великої рогатої худоби. Було тут і 100 бджолосімей. Разом із Іваном Михайловичем подбали про те, щоб у бригаді була теплиця, де вирощували ранні огірки, редиску та суницю. Напередодні міжнародного Дня жінок 8 Березня збирали перший урожай. Василь Іванович із повагою згадує сім'ю відомих на всю Україну вівчарів Березнаїв, передовиків сільськогосподарського виробництва – Марію Василівну Попович, Марію Юріївну Кебелеш, Ганну Василівну Звонар та ін.
Довелося працювати Василю Івановичу на посаді бригадира також із новим керівником господарства – В.В.Симканичем. Як кажуть, нова мітла мете по-новому. Валерій Васильович запропонував закупити 300 курей-несучок. Це дало можливість щодня поповнювати бюджет бригади. Витрати на курей невеликі, а доходи значно збільшилися.

Енергію й зусилля -- для села

У 2004 році громада обирає Василя Івановича Осійським сільським головою. Турбот побільшало. Розпочав із капітального ремонту сільського клубу -- систем опалення, газифікації та встановлення плитки на підлозі. Відремонтував і вулицю Шевченка. До проведення робіт було залучено також кошти односільчан. Потім В.Турянин взявся за освітлення вулиць.
Та найбільшим тріумфом для нього було проведення Міжнародного фестивалю «Іван Попович збирає таланти». Осій – рідне село народного артиста України. А Іван Попович – друг дитинства. Тож все потрібно було зробити вишукано, на найвищому рівні.
– Фестиваль відбувся у вересні 2011 року, – згадує тепер Василь Іванович. – Він проходив у 5 номінаціях – автори-піснярі, виконавці власних пісень, гумор і сатира народна пісня і сучасна популярна естрадна пісня. У святі пісні взяли участь самодіяльні артисти з Києва, Луцька, Івано-Франківська, Хмельницька, Волині, Полтави та Черкас, а також Словаччини, Угорщини, Румунії і Польщі. Мета фестивалю, любив говорити Іван Попович, витягти підростаюче покоління з підвалів, відволікти від пустопорожніх тусовок. Гран-прі виграла Віталіна Кізляк з Осою.
За час своєї каденції на посаді сільського голови Василь Іванович домігся, щоб сільрада уклала договір з «Еко Ір» на вивіз твердих побутових відходів (сміття). У 2011 році за сприяння депутатів та членів виконкому, а саме: Віктора Черничка, Василя Олашина, Михайла Звонаря, Івана Бойка та інших, було закуплено інвентар для наведення порядку на кладовищах. Особлива подяка робітникам, які належно виконували свої обов’язки: Ольга Юріна, Лариса Кобріна, Іван Юріна.
Село Осій – один із населених пунктів району, де не було пам'ятника, де б на День перемоги жителі села могли зібратися разом і ушанувати пам'ять полеглих воїнів. Василь Турянин разом із своїми однодумцями вирішили заповнити цю нішу – до 70-річчя початку Другої світової війни поруч із сільською радою встановити пам'ятник добровольцям Червоної Армії і воїнам Чехословацького армійського корпусу мобілізованих до Угорської армії, які загинули і пропали безвісти. А це – 43 корінних осійчан. Серед них – В.Андрішко, В.Бойко, А.Брич, П.Юрина, М.Потушняк, М.Керечанин, В.Черничко та ін. Фінансову допомогу для цього надав тодішній депутат облради Степан Деркач із Хуста. Пам'ятник відкрили в урочистій обстановці. Після загальнонаціональної хвилини мовчання його освятили о.Іван Садварій (УГПЦ) та Сергій Ісак (УПЦ). Осійчани та гості гірського села залишилися задоволеними.
Будучи головою села, В.Турянин виготовив герб і прапор села. С. Деркач також надав фінансову допомогу для заміни вікон і дверей в Осійському ДНЗ. За кошти сільради було перекрито дахи дитячого садочка.

«Проблем вистачає на кожен день... »

Із 2014 року Василь Васильович почав працювати головним спеціалістом відділу агропромислового розвитку та продовольства райдержадміністрації. У 2018 році його було призначено начальником відділу цивільного захисту РДА, а на початку цього року – начальником Іршавської експлуатаційної дільниці Берегівського МУВГ.
– Проблем вистачає на кожен день, – усміхається Василь Іванович. – Ми постійно проводимо заходи, спрямовані на очищення та відновлення водних ресурсів. Робимо все для того, щоб русла річок були в охайному стані, щоб всюди були чистота і порядок. Ведемо також старанний догляд за роботою гідротехнічних споруд. Докладаємо усіх зусиль до того, щоб залишити нашим нащадкам безцінний скарб – чарівну природу.
В.І.Турянин має хорошу дружину Ганну Юріївну. Разом виростили і виховали двох дітей – сина Василя і дочку Олександру. Мають зятя Василя, двох внучок – Соломійку і Софійку.
– Дуже порядний чоловік, – говорить про Василя Івановича народний артист України Іван Попович. – А ще мудрий, товариський, самовідданий, до глибини душі поміркований надійний, доброзичливий, завжди готовий прийти на поміч. Із такими, як кажуть, можна йти в розвідку.
Краще не скажеш.
Пане Василю! Хай Бог допомагає Тобі в житті!
Василь ШКІРЯ

Прокоментуй!

Ваш коментар