- Нове життя - https://nz-ir.com -

Народна освіта

Зараз не лише українська економіка, але й суспільство переживає важкий період, пов’язаний з війною на Донбасі, коронавірусом та меморандумами МВФ, який зичить гроші Україні. Уряд дає кабальні зобов’язання перед МВФ.
В результаті цього народу нав’язують різні «реформи», серед яких медична, освітня та ін., мета яких в кінцевому результаті призвела до значного зменшення державного фінансування у вищу середню освіту. Це в повній мірі стосується і до Закарпаття.
Що призводить до відтоку на навчання, а, пізніше, і на проживання здібних дітей за кордон. Невже Україну колонізують іноземні монополісти?
Однак згадаймо ще важчі часи нашої недавньої історії, як тоді розвивалося шкільництво, зокрема, на території нашого краю, і зокрема Іршавщини та на прикладі кущового центру с. Кушниця. В короткому нарисі штрихами окреслимо деякі тогочасні проблеми і досягнення .
Як відмічав дослідник шкільної справи і освіти на Підкарпатській Русі Віктор Клима:
«….. В некоторих округах число неграмотних достигло 90% всех обивателів, в то время, когда наше государство начало организацию школи поднятию культурного уровня обивательства края.» Первуй задачею било созданиє народних школ. Головними проблемами були відсутність шкільних будівель і приміщень та нестача вчителів. Із числа тогдашнего учительства на територии Подкарпатской Руси (674) только 379 учителей виполнили служебную присягу. Остальниє отказались от служби. Чтоби до некоторой степени уменьшить недостаток учительства, били приняти на школьную службу учителя- емігранти из соседней Галиции і из России. Несмотря на ето, созданиє карпаторуских школ продолжалось так успішно, что в 1921 г. било уже 530 школ 357 русских (русинських)», 118 школ мадярських, 9 немецких, и 17 школ со смешаним язиком обучения.
Статистика о результатах записи в народниє школи на П. Руси в 1935/ 1936 р.
Всех карпаторусских народних школ єсть на Подкарпатской Руси 465, всих класов – 2207, учителей 2069, учеников – 102152.
Чехословацьких народних школ имеет Подкарпатская Русь 158 с 613 класами 618 учителями и 22178 учениками. Крім того розвиваються угорські, німецькі, румунські та єврейські народні школи.
Вего на П. Руси есть 769 народних школ,.3271 классов, 3131 учителей и 146681 учеников.
Щоб вчити дітей, потребувалися шкільні будівлі. За час війни частина з них була зруйнована, інші без ремонту ставали зношеними. Згідно угорських законів обов’язки побудови шкільних споруд лежала на общинах, і лише у виняткових умовах фінансувалася державою.
Як описав «Школьниє зданя и постройки нових школ на Подкарпатской Руси» Ернест Ф. Дудашь: «Вего построєно школьних зданий: для 1 гимназии, для 3 гражданских школ с 33 класамии в 94 селах со 177 класами. Находится в постройте школьниє здания в 18 селах, но етим еще строительная програма школьних зданий далеко не закончена.»
Треба відмітити, що будівництвом шкільних та медичних (амбулаторій) закладів велось майже у переважній кількості кущових сіл на Подкарпатской Руси. До прикладу, в с. Кушниця за державний кошт чехами будувалась амбулаторія, а для школи, де вже існували дві старі будівлі (церковно-приходська та державна «мадярська») збудовані при мадярах, орендували ще одну велику хату.
Підтвердженням грамотності населення вищеназваного можна навести приклад з архівних метрик в селі Кушниця, коли молоді вступали в шлюб, одні ставили хрестик замість підпису, а інші (будемо вважати їх писемними) випускники церковно-приходських шкіл. А з 1911 р. в с. Кушниця працювала вже державна мадяро-рутенська школа, могли вже підписатися під документами.
До прикладу, у 1905 р., церковний дяк – півцевчитель y c. Кушниця на прізвище Катрич (родом з Мукачівського р-ну с. Буковинка, що біля швабського села Німецька Кучава) співав у церкві і одночасно вчив дітей у церковно-приходській школі в приміщенні розміром 7*10 м., з 1-го по 4-й класи. Навчання проводилось у дві зміни. Діти з дому носили до школи дрова. В цій же будівлі вчитель для житла мав одну житлову кімнату і комору. Не всі батьки розуміли, для чого дітям освіта. Казали дітям: «А чий ис тебе піп не буде: нащо ся учити? Попами будуть попіські діти».
У 1911 р., поблизу церковно-приходської школи на протилежній стороні вулиці була відкрита державна «мадярська» школа, в якій вчили два вчителі. . Навчання тут проводилось на угорській мові. Хоч угорських дітей у селі було менше 20 чол. Школу відвідували в основному діти євреїв, дрібних чиновників і заможних селян, бідняки відмовлялись вчити своїх дітей у «мадярській» школі».
Причина: угорська мова складна для русинських дітей.
Не було умов та грошей для продовження навчання навіть здібних дітей у горожанській школі. Треба було продати землю і платити за подальше навчання. Багатодітним це не під силу.
В 1916 р., зазнавши тиску з боку властей, церковно-приходська школа була перетворена у так звану мішану «мадяро-рутенську» школу.
Коротко розглянемо розвиток освіти в часи Чеської Республіки на Підкарпатській Русі яку описав Степан М. Чегиль.
Народно-просвітительська робота
З утворенням Чеської Республіки на Підкарпатській Русі вперше було поставлено питання про культурно-просвітницьку роботу, а держава широко прийшла їй на допомогу. При шкільних відділах було організовано спеціальне відділення позашкільної народно-просвітницької роботи.
Общество імені А. В. Духновича по селах створювали «Руськія читальня», при читальнях організовані бібліотеки, причому в кожній налічується не менше 100-120 книг. 30 читалень мали оркестри, із них 32 – духових (13 – 24 інструменти), серед них в Довгому, Іршаві, Кушниці.
При читальні діяв театральний гурток.
Спорт і фізичне виховання передано в руки Центра Руських скаутів, Руського сокола, карпаторуського орла.
У 1925 р. після закінчення Ужгородської семінарії вчителем початкових класів в кушницькій школі один рік працював Петро Світлик, уродженець с. Імстичово. Тут він зразу організував дитячий хор, записував народні пісні, які друкувалися в різних часописах: «Наш рідний край» та «Підкарпатська Русь», пробував і сам гармонізувати (аранжувати) місцеві народні мелодії.
До того часу, за словами Мінца М., кушницькі діти в основному вчили співати колядки, які викладав у школі церковний дяк.
Не було умов та грошей для продовження навчання навіть здібних дітей у горожанській школі. Пізніше при чехах у школі діти виступали у невеликих спектаклях на релігійну та побутову тематику.
Вчителями в школі працювали і російські емігранти – вихідці з російської імперії.
У 1928 – 1929 рр., у церковно-приходській школі робив виступ Фірцак (Кротон), який після війни працював у молочарні с. Кушниця.
Перше радіо було восени 1927 р., у лікарки – емігрантки з Росії – Марії Ожевіцової, чешки.
У 1930 р. в селі збудовано футбольне поле, де грали в теніс, баскетбол і футбол. Перша легкова машина була у нотариша Югаса, у нього був зооуголок: пави, чорні лисиці.
За спогади Михайла Васильовича Гайнаса – вчителя у 1938 р. у в Державній семирічній Народній школі села Кушниця, яка відкрилася у 1931 р, навчалося 360 учнів, в тому числі 104 – єврейських дітей, яких вчили чеською мовою (чеська школа). Здібні діти заможних євреїв продовжували навчання в горожанській школі с. Білки, а потім і в Берегівській гімназії. Серед учнів 8-го «Б» класу 1941-1942 н.р. в горожанській школі с. Білки був і Мікша Ліберман з с. Кушниці
Мова викладалася карпаторуська (русинська), було 6 учителів чеських, 7 учителів карпаторуських, плюс ручну працю викладала викладачка – емігрантка з Росії пані Марія Медведєва.
Всього налічувалось 13 класів.
Кушницька школа посідала 4 місце в районі після Білок, Довгого та Іршави.
У чеських школах для дітей безоплатно давали зошити і ручки. Хоч коштів не вистачало на учебники, доктор Баторі дав 1500 корун, щоб купити учебники для бідних дітей, допомагав і Червоний Хрест. Доктор Баторі просив з Праги допомогу, і один раз вислали для школи зошити. В шкільній бібліотеці, крім загально-навчальних курсів, організовувалися різні гуртки співу, спортивний і театральний, в яких вивчали колядки і ставили сценки на релігійну тематику.
В короткому нарисі ми побачили титанічні зусилля і значні фінансові вкладення молодої Чехословацької республіки тогочасні проблеми і досягнення: «начало органзацию школи поднятию культурного уровня обивательства края», на Підкарпатській Русі вперше було поставлено питання про культурно-просвітницьку роботу, а держава широко прийшла їй на допомогу. Все це стало тим міцним фундаментом, на якому Закарпаття в радянській Україні досягло великих успіхів в розвитку економіки науки і культури нашого краю і кожного району і населеного пункту.
На жаль, за роки незалежності і найбільше за останні сім років держава втрачає свою самостійність. Невже ми через значне зменшення фінансування на освіту дозволимо Україну колонізувати іноземним монополістам?
На світлині 1943 р. – учні молодших класів с. Кушниця, на задньому плані – вчителі Федака В.В. та Гайнас М.В.

Школа за годи  1854 – 1944.
У 18 ст. учителями в більшості були дяки, котрі майже всюди були синами священників. Дітей вчили лише там, де громади оплачували їм за навчання.
Бо народ, в особенности волохи, многі ворожки і различні такі звичаї мають-позад что священники обв’язані суть,-чтоби вірников своїх виучовали. Ст.-167. ). До речі, на ст.. 6 (11)Метричної книги с. Кушниця зустрічаємо запис у ці часи 1825 р. Петро Паламар і пізніший надпис олівцем Катринець, за переказами, вчив дітей у приходській школі . До революції, у 1905 р., церковний дяк – півцевчитель y c. Кушниця на прізвище Катрич .
В 1855 р. служив – Василь Фірцак – півцевчитель, дяк кушницький (учитель церковної школи).
За переписом у 1881 р., в с. Кушниця було 220 хат і проживало 1083 чоловіки.
В цей час біля церкви з каменю збудували підпірну стіну-огорожу, завершили будівництво, з каменю і цегли церковно-приходської школи, де дяк вчив дітей заможних селян. Приходська школа підпорядковувалася сільській общині. Навчання тут проводилося на церковно-словянській мові. Загальні розміри школи 11*9 м. Відкрита галерея в школі орієнтована на південь.
В 1893 р. зарплата вчителів в церковно-приходських школах була 600 крон в рік і щорічна надбавка по 100 крон за рік.
У 1910 р. в с. Кушниця проживало 1780 жителів, з яких русинів було 1149, євреїв – 268, угоців – 51. За релігійними ознаками 1447 греко-католики, 61 – римо-католики, 269 юдеїв.
Тож продовжити навчання в горожанській школі змогла лише невелика частина дітей чиновників та лісників з угорців, багатих євреїв, діти священнослужителів та окремих заможних землеробів.
Тож з випускників цієї державної «мадярської» школи Гецко М.М. (Митьків) 1904 р.н. згадує свого товариша однокласника, який продовжив навчання, завдяки батьківському піклуванню і фінансуванню здобув вищу освіту і став професором – викладачем в м. Прага. Крім того, Мустянович Афтанасій з с. Лисичево, 1904 р.н. також здобув освіту і працював у Міжгірському р-н в 1949р. (був переслідуваний органами МГБ ніби за зв’язок з ОУН).
Навпроти церкви на початку 20- го століття. У цей час працював Хедер- приватна початкова школа з кількох класів (дитсадок) для дітей євреїв, (євреї при переписах себе записували в мадярами і австрійцями-швабами). Головні предмети вивчення – Тора, єврейська богословська література, трактати Талмуду та інше…
В 1916 р., зазнавши тиску з боку властей, церковно-приходська школа була перетворена у так звану мішану «мадяро-рутенську» школу.
Радянська школа
У 1953-1954 рр. в с. Кушниця відкривають восьмий клас, а з ним наявна 7-річна школа одержує статус середньої. Однак згідно норм на 1-го учня площі не вистачало.
Так під керівництвом директора школи Огаря І.М. в тісних умовах закінчився перший навчальний рік.
Перед селом і колективом нагальним постало питання добудови класних приміщень. За пропозицією директора школи сільська рада зібрала сільські сходини, де вирішила передати школі безкоштовно недобудовану православну церкву. Педколектив із старшокласниками приступив до розбору цегли, транспорт для перевезення надали з колгоспу, а також директор лісокомбінату Дуйчак М.М. та начальник ВРП Попович Ю .Д.
Також окремими рішеннями сільської ради в різні роки школі передали будівлю нотарського уряду, а також єврейський будинок, що належав раніше Ліберман Гайзику, та в 60-і роки після закінчення будівництва будинку культури Кушницького лісокомбінату пустуючої без прихожан єврейської синагоги, яку раніше перетворили під сільський клуб, а пізніше передали для спортивного залу школи. Вищеназвані будівлі розміщені поблизу за 300 м від старих приміщень церковно-приходської школи.
Влітку 1955 р. розпочалась добудова 5 класних приміщень і трьох приміщень для майстерень. Через два роки добудова була здана в експлуатацію.
Школа отримала більше простору, але не була електрифікована. Наведу приклад того, що навіть здібним дітям було важко виконувати домашні уроки.
Навпроти церкви у сім’ї Михайла Гецка (Митькового) два старші сини Іван та Василь після школи виконували польові сільськогосподарські роботи. Тож жаліються батькові: «няньку, нам треба виконувати домашні уроки» .
– Та ци я вам нафти шкодую. Будете увечері робити уроки.
Тож здібні випускники Кушницької школи почали вступати у виші не лише Закарпаття, але й найближчих областей України.
В 1970 р. за типовим проектом на сільських городах забирають землю для будівництва школи. Більше 3-х років стояв виритий котлован. Її будували близько 10 років. Під дощами і морозами цегляні стіни почали руйнуватися, а панелі падати. Довелося тратити багато коштів для підсилення стін, бо панелі могли впасти в приміщення. На жаль, ні сільський голова, ні директор школи, ні голова колгоспу, ні районний архітектор не запропонували дешевший і логічний варіант добудови– реконструкції школи на двох наявних площадках. На території церковно-приходської школи могли розмістити початкові, 1-4 класи, а на іншій площадці біля шкільних майстерень – добудова-реконструкція шкільних приміщень для 5-10 класів. Це би не лише пришвидшило і здешевило будівництво, але й покращило навчально-виховний процес, бо ж гроші на будівництво в основному надавались місцевими підприємствами.
В 1979 р. здали в експлуатацію нову школу.

Василь Гецко,
архітектор.