Версія для друку Версія для друку

Василь Жупанин вперше прочитав «Розриту могилу» Тараса Шевченка у армії

Василь Жупанин з Іршави на перший погляд проста звичайна людина. Але під час розмови з ним уже із перших слів відчуваєш, що це високодуховна людина, інтелектуал, до глибини душі інтелігент. Напам’ять знає вірші Тараса Шевченка, Степана Жупанина, Івана Петровція та інших українських поетів.
− Вперше прочитав вірш «Розрита могила» Тараса Шевченка у армії, − розповідає Василь Жупанин, − І не де не-будь, а в колишньому Ленінграді, тепер Санк-Петербурзі. Зі мною несли службу хлопці зі Львова. Ми часто збиралися разом. Вони й подарували мені «Кобзар», випущений ще до радянської влади. Буду відвертим: я спочатку насторожився, чи, бува, не провокація. Але згодом зрозумів, що у них свій погляд на історичну правду, вони по-своєму сприймають Кобзаря. Одного разу ми навіть організували і провели творчий вечір, присвячений Шевченку. Оскільки я ще із шостого класу на шкільних вечорах декламував вірші, «Розриту могилу» вивчив напам’ять. Для мене запам’ятати текст – це не проблема. Два-три рази прочитаю і можу продекламувати.
Ви не повірите: за чашкою духм’яної кави Василь Жупанин у свої 64 роки легко і невимушено прочитав мені уривок з вірша.
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась?
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
«Молилася, турбувалась,
День і ніч не спала,
Малих діток доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі діти,
Панувала і я колись
На широкім світі.
Панувала...Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну...
За такі вірші в часи комуністичного режиму саджали в тюрми. А прогресивна молодь вже тоді гуртувалася разом, обговорювала питання, які турбували громадськість. Вони вже тоді вели мову про демократичну і незалежну Україну. Продовжив цю визвольну справу Василь і коли навчався у Ленінградському вищому промисловому художньому училищі. До студентів долучився і професор Володимир Гуменюк. В училищі разом із ним навчалися також Іван Грицакович та Іван Дикий з Іршави, до речі, останній там дотепер працює, став професором.
Ковтнувши трохи запашної, кави, Василь Жупанин продовжив:
– Із того «Кобзаря», – каже він, я вивчив напам’ять ще одного вірша, якого я не можу забути. Ось послухайте:
Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало
Москалики, що заздріли,
Та все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
На тебе ж і лають...
Василь Жупанин – двоюрідний брат відомого українського поета, лауреата премії імені Лесі Українки Степана Жупанина. Він теж багато його поезій вивчив напам’ять. Вірш «Чому плакала зозуля» написаний за народними мотивами, тому актуальний і тепер. Вслухайтеся лише:
«Як весілля відгуляла
Чепурна Зозуля,
Та всілася в чуже гніздо,
Про своє забула.
Як одне знесла яєчко
У дуплі синиці,
Заспівала: «Ку – ку! Ку –ку!»
На вершку ялиці.
І весело на всі боки
Довго так співала,
Бо турбот про власних діток
Зозуля не мала.
Народився В.Жупанин 28 березня 1956 року в м. Іршава. Дідусь, Іван Грицакович, жив небезбідно. Мав свій водяний млин, який давав на прожиття і хліб, і до хліба. За транспортний засіб йому служив кінь. Батько тривалий час працював у фіскароша – судді, який того часу був найбільшим начальником у Іршаві. Заробляв непогано. Тому мав можливість дати своїм дітям освіту. Старша сестра − Ольга стала вчителькою, її чоловік Володимир Слюсарчук дотепер працює професором на кафедрі математики Ужгородського національного університету. Сестра Марія вивчилася на лікаря, працює в обласній лікарн.і
Василь змалку займався малюванням. До п’ятого класу вчився на відмінно. Із-за того, що гарно читав вірші, в школі називали його «професором». У шостому класі батько купив йому велосипед. Дітлахи часто просили його покататися, бо на той час це був дуже популярний засіб пересування
Після закінчення школи вступив до Ужгородського художнього училища. Потім продовжив навчання в Ленінграді в художній академії імені Мухіної. Повернувшись додому, працював художником-оформлювачем на багатьох підприємствах і в колгоспах району – на комбікормовому заводі, Іршавській хлібопекарні, в колгоспі «Перше травня», Білківському споживчому товаристві... Тоді його професія була затребуваною. Всюди його запрошували і платили непогано. Потрібно було оформляти плакати, лозунги, стінгазети, панно. Крім того, Василь Васильович непоганий портретист: він малював портрети передовиків виробництва. За це мав неабияку повагу у керівників підприємств і організацій, усюди був у пошані.
Намалював він свого часу і портрет Степана Жупанина, який передав у літературну світлицю, яку було відкрито в Іршавській ЗОШ І-ІІІ ступенів №1. На жаль, із часом світлиця перетворилася в кабінет, де тепер навчаються учні.
Тепер уже В.В.Жупанин на заслуженому відпочинку. Як і в молоді роки, продовжує малювати, полюбляє транспорт, має власну автівку. Але найчастіше користується простим велосипедом. Каже, що в даний час це не тільки надійний «друг людини», а й екологічно чистий та економічно вигідний. У центрі міста частенько можна побачити його з «великом» (на фото).
На власній присадибній ділянці вирощує сільськогосподарські культури. Частенько грається з внуками. А Україна із часів Шевченка мало чим змінилася: доля змушує наших земляків працювати за кордоном. Не оминула ця участь і його дружину Ганну, яка працює в Італії. Усе, як у «Розритій могилі»:
«... А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати».
Разом з дружиною виростили двох донечок – Вікторію і Оксану. Мають двох внуків.
У вільний від роботи час любить піти в ліс по гриби. Знає, де, в якому місці розкошують біляки. На зиму сушить гриби.
Слідкує і за політикою. Читає районну газету «Нове життя», дивиться телевізор.
Життя Василя Васильовича наповнене щоденними клопотами.

Василь ШКІРЯ.

Прокоментуй!

Ваш коментар